Збереження археологічного заповідника замість будівництва ЖК на могильнику: суд вирішує долю Китаєво

11.02.2024

4 124

Збройні сили України на передовій ведуть боротьбу за збереження незалежності та територіальної цілісності нашої держави. Одночасно Офіс Генерального прокурора та Міністерство культури та інформаційної політики України разом з громадськістю у судах намагаються зберегти для науки та наших нащадків унікальну пам’ятку археології національного значення — історичний ареал Археологічного заповідника: «Китаєво в межах городища і трьох курганних груп». На сьогодні це єдиний, збережений до наших часів археологічний заповідник у межах Києва. 7 лютого у Господарському суді м. Києва відбулося слухання по суті справи № 910/14549/23. Суддя заслухав усі сторони та оголосив перерву до 21 лютого 2024 року, коли суддя буде знайомитися з доказами сторін.

Житлова забудова на могильнику

Позов Офісу Генпрокурора та Міністерства культури та інформаційної політики України до Київради стосується земельної ділянки у Китаївському історичному ареалі Києва за кадастровим номером 8000000000:79:089:0003. Площа ділянки складає 4,7647 га та це лише частина Археологічного заповідника: «Китаєво в межах городища і трьох курганних могильників», де розміщені залишки городища, залишки давньоруської фортеці, курган-могільник і поселення, землі з якими булі передані депутатами Київради в оренду. Для зданої в оренду підприємцям частини рішенням Київради 17-річної давнини було змінено цільове призначення ділянки: «для будівництва об’єктів житлової та громадської забудови, торговельно-розважальних центрів, офісних центрів та паркінгу».

За поданням Офісу Генпрокурора в інтересах громадян України був поданий позов про повернення у державну власність (власність усього Українського народу) земельних ділянок, на яких розташована пам’ятка археології національного значення. З метою — заради збереження цінної історичної, археологічної та культурної спадщини в інтересах нинішніх та майбутніх поколінь, заради убезпечення від можливої забудови особливо-цінних земель історико-культурного призначення.

«Поселення є предметом захисту прокуратури у цьому позові — селище, в якому розташовувалися житла мешканців. Воно розташоване біля підніжжя городища на лівому березі струмка і займає північно-західну частину пам’ятники. Мова йде про давньоруське місто, яке відігравало важливу роль у захисті Київської Русі», — зазначив прокурор під час свого виступу.

Він додав, що стверджувати про наявність тут давньоруського міста дозволяють наукові дослідження, які проводилися у цьому районі починаючи з 1854 року:

1895 рік — місцезнаходження пам’ятки було нанесено на археологічну карту Київської губернії. 1911-1914 рік — пам’ятку досліджував археолог О.Д.Ертель, по результатам дослідження якого у 1914 році було складено воєнно-археологічний план Китаївського городища та прилеглої території.
1947 рік — археологи виявили перше житло у межах поселені.
1961 рік — археолог Н.Лінка (експедиція «Великий Київ») досліджував кургани.
1973 рік — було проведено дослідження, яке стало основою для виготовлення паспорту, на основі якого пам’ятка була взята на державний облік. Того ріку археолог І.І.Мовчан детально дослідив поселення та локалізував його на місцевості. «Вздовж струмка поселення тягнеться 700-800 метрів, а від струмка вверх — на 150-200 метрів. Площа поселення становить понад 15 гектарів», — сказано у звіті Мовчана.
1988 рік — археологи Мовчан та Писаренко Ю.Г. досліджували поселення та могильник.
1998 рік — археологи Мовчан та Климовський досліджували городище та могильник.
2013, 2017, 2020, 2021, 2022 роки — археологи Козюба, Івакін, Серов, Переверзен, Зоценко, Баранов провели дослідження різних частин пам’ятки. Під час досліджень будо знайдено кераміку X-XII століття, виробу з металу, фрагменти браслетів та залишки стародавнього житла.

«Враховуючи те, що ця пам’ятка детально досліджувалася понад 100 років, держава взяла її на державний облік у липні 1965 року постановою Ради міністрів Української РСР. У 1966 році на пам’ятку було складено паспорт, де зазначена назва пам’ятки, датування пам’ятка, адреси місцезнаходження та детальний опис. Оскільки це основний доказ у справі, в описі зазначається: “Городище виникло у Х столітті. Дослідники Бідзіля, Мовчан та Кубишев припускають, що воно було знову відбудовано князем Володимиром під час спорудження захисної лінії навколо Києва. Поряд із городищем виникло поселення та могильник, який має безпосередньо відношення до нього. Також є згадка про дослідження 1910-1914 року пам’ятки Ертеля», — продовжив прокурор під час свого виступу на судовому засіданні.

У загальній оцінці суспільної та науково-історичної значимості у паспорті від 1986 року сказано: «Китаївський комплекс, до якого відносяться городище, поселення та могильник X-XIII століть — єдиний, збережений в нас час у межах Києва. Його вивчення дає можливість з великою вірогідністю говорити про захисні споруди навколо стародавнього Києва, встановити значення городища у захисті міста, прослідити зміну поховальних обрядів у Київській Русі з приходом християнства, освітити ряд проблем, пов’язаних з формування давньоруської околиці, що мають органічний зв’язок з проблемою історичного розвитку стародавнього Києва, соціально-економічні відносини у Київській Русі».

Вже у сучасні часи після прийняття Закону України про охорону культурної спадщини, постановою кабінету Міністрів від 27 грудня 2001 року до державного реєстру нерухомих пам’яток України було занесено пам’ятку археології «Китаївське городище і курганний могильник». Також статус пам’ятки визначено — пам’ятка національного значення і визначено її адресу: вулиця Китаївська, 15, у місті Києві. Пам’ятка наявна і в актуалізованому у 2009 році реєстрі, який затверджений постановою Кабінету Міністрів від 3 вересня 2009 року.

У чому порушення законів

Законом України про охорону культурної спадщини визначено, що всі пам’ятки археологічної спадщини є державною власністю, а землі, на яких вони розташовані — перебувають у державній власності. Такі землі належать до земель історико-культурного призначення і можуть використовуватися виключно з метою охорони пам’яток та їх наукових досліджень. Також Законом України про охорону культурної спадщини визначено єдиного власника пам’яток археології та землі, на яких вони розташовані — Держава.

«Тобто, такі об’єкти не можуть перебувати ані у комунальній власності, ані у приватній, оскільки вони обмежені у цивільному обороті. Однак рішенням Київської міської ради від 29 листопада 2007 року було передано Акціонерному товариству «Київська овочева фабрика» в оренду на 15 років земельну ділянку загальної площею 4,7 га. На підставі цього рішення цю земельну ділянку було сформовано як землі житлової та громадської забудови. В подальшому було укладено договори-оренди, якими передбачено будівництво торговельно-розважальних комплексів, офісних центрів, об’єктів житлової забудови та паркінгів», — зазначив прокурор.

Під час судового процесу з’ясувалося, що договір оренди КМДА не поспішала укладати із Акціонерним товариством СВАТ «Київська овочева фабрика» після голосування про передачу в оренду земельної ділянки у Китаєво. Орендаторам довелося добиватися підписання відповідного договору через відповідне судове рішення у 2008 році.

Позиція Київради та Акціонерного товариства

Наразі представниця Київради, яка представляє сторону відповідача, вважає, що під час укладання договору київською місцевої владою чомусь Міністерство культури не заявило свої права на територію. Предмету попередніх судових процесів юрист місцевої влади не знає. Перед початком слухань по суті вона подала клопотання про відмову у задоволені позову на основі спливу терміну позивної давності.

«Ми заперечуємо проти позову. Прокурором не висловлено позиції, чому саме держава не виконує своїх обов’язків і не дотримується принципу належного урядування, як це оформлення права на землю державної власності, формування меж та формування як такої пам’ятки археології та внесення до відповідних реєстрів з визначенням меж… Вважаємо, що на період відведення спірної земельної ділянки та прийняття рішення про укладання договору оренди повинна (відповідна ділянка – Редакція) бути віднесена до земель історико-архітектурного призначення, або повинна мати статус будь-якої цінності», — зазначила юристка від місцевої влади.

Також, на думку представниці київської влади, закон дозволяє вести будівництво у охоронних зонах.

Позицію орендаря — СВАТ «Київська овочева фабрика» — дивіться у відеоматеріалі.

Як виникло порушення закону

На це запитання вичерпну відповідь надав відомий київський захисник рекреаційних зон та культурної спадщини столиці, юриста Олександр Дядюк.

«Я вже стикався з такими схемами Київради по землях оборони. Щоб заплутати, я не знаю, чи свідомо, чи не свідомо, навмисно чи від жадібності. Є певна територія, яка не може буди у комунальній власності (землі оборони, або у даному випадку — пам’ятка археології), вони формують земельну ділянку, включаючи туди території (з охоронним статусом — Редакція) і добавляють туди трохи землі за межами (території з охоронним статусом — Редакція) дійсно комунальної власності, формують цю земельну ділянку, дають їй кадастровий номер. Виходить, що у цю земельну ділянку входять як землі, які не можуть бути у комунальній власності, так і землі, які можуть бути комунальною власністю. По наданим суду графічним матеріалам видно, що більша частина — пам’ятки, а потім там з краю попали трошки комунальні землі», — повідомив під час засідання Олександр Дядюк.

Юрист зазначив, що Акціонерне товариство має доволі лукаву позицію, заявляючи, що не знали, що беруть в оренду землі під державною охороною.

«Відповідач каже, що, якщо винесено в натурі з читкими геодезичними показниками у кадастровому плані, як зараз координатами… Хотів би зазначити, що сучасна кадастрова система і сучасні геодезичні межі встановлення координат земельної ділянки встановлюються по супутнику і похибка у межах 10 см. Такі методи та кадастри сучасні з’явилися десь 20 років тому. До цього вони не існували. Але ж людство якось визначало межі земель. Тоді існували описові методі і пам’ятки археології ще з царських часів описували. Тут купа матеріалів у справі, де описані межі. Ну, не було ще 30 років тому таких геодезичних методів! Виходить, за логікою представника овочевої фабрики, з того моменту, як ввели обов’язок сучасного кадастру із геодезичними даними, а пам’ятки ще не внесені, бо за один день їх не можна внести, — виходить, що всі пам’ятки в Україні зникли. Ні, ваша честь, не зникли. Тому що, згідно прикінцевих перехідних положень, залишаються ті пам’ятки, які існували за старим законодавством», — зазначив Дядюк.

На думку Дядюка, сторона відповідача не надала докази, які б заперечили документи, представлені у суді Офісом Генпрокурора та Міністерством культури та інформаційної політики України. На його думку, під час відведення земельної ділянки у Китаєво під оренду, фахівці профільних департаментів КМДА повинні були у 2007 році визначити та відокремити межі комунальної території та тієї, яка має державний охоронний статус архітектурної пам’ятки, і лише те, що за межами пам’ятки можна було віддавати в оренду.

Думка археологів

Третьою стороною у процесі виступають представники Інституту археології, які безпосередньо проводили наукові розкопки на території Археологічного заповідника: «Китаєво в межах городища і трьох курганних груп». Вони зазначили, що будь-яка господарська діяльність на цих історичних землях порушує не лише закони України, а також ратифіковані міжнародні конвенції, яких, як країна-кандидат на вступ до ЄС Україна повинна дотримуватися.

Зокрема мова йде про:

За їх словами, рішення Київради про надання земель Китаєво в оренду напряму порушує міжнародні Конвенції, які підписала України.

«З Китаєво ситуація ще більш яскрава, ніж давньоруське поселення. Фактично, це єдина пам’ятка давньоруського часу, яка залишилася з дуже незначними пошкодженнями на території міста Києва. За час Незалежности, та і взагалі набагато раніше, на превеликій жаль, було знищено безліч пам’яток археології. Фактично забудована повністю територія давньоруського міста Ярослава, міста Володимира. Ми всі бачимо, як від Золотих Воріт до Десятинної церкви — територія була ще забудована у XIX столітті. Територія Китаєво — це, фактично, єдиний такий відносно маленький шматок давньоруського міста, який ще можна показати нашим нащадкам. Наші нащадки будуть нас зневажати за три речі, які ми зробили, чи не зробили: за Закарпатські ліси, за бурштин та за пам’ятки археології, які ми фактично не те що не захистили, а знищили максимально повністю», — зазначив археолог Вʼячеслав Баранов.

Китаїв. Поселення на береговій терасі і городище на горі

Оборонний ескарп на північно-західному схилі городища. Світлина 2012 р.

Вхід до однієї з печер нижнього ярусу підземного комплексу городища. Світлина 2012 р.

План печери під центральною частиною Китаївського городища

Він зазначив, що Китаєво потрібно зберегти, незважаючи на складні обставини у державі, оскільки це унікальний об’єкт навіть в масштабах усієї Європи. У світі є успішні приклади, як дбайливо зберігають залишки старовинних поселень заради науки, заради наступних поколінь і заповідник «Китаєво в межах городища і трьох курганних груп» може достойно доповнити такі приклади.

Цікаво, що згідно описовим матеріалам, які представлені на сайті Музею Десятинної церкви, розробленому Міністерством культури України, у розділі «Китаїв – історико-археологічна перлина Києва», звідки «Активні громадяни» взяли ілюстративні матеріали до цієї публікації, написано: «Китаївський археологічний комплекс – пам’ятка археології національного значення (№ 260026-Н), яка має кілька складових: давнє городище, два курганних могильники, поселення, комплекс печер, що разом займають ділянку 67 га».

Насипи курганів могильника біля городища. Світлина 2012 р.

«Могильник 1 біля городища розташований досить купно. Він займає не тільки підвищену ділянку гори, але й, частково, навіть схили, хоча поряд є багато вільного місця на рівній ділянці плато. Значна частина могильних насипів пошкоджена грабіжницькими ямами ХІХ–ХХ ст., а також бліндажами часів Другої світової війни. Пройшовши стежкою вздовж курганної групи, ми виходимо до її закінчення, де помітний відрізок давнього валу і рову – залишки укріплення більш раннього часу, можливо, ще ранньозалізної (скіфської) доби», – зазначено у публікації.

У цьому ключі залишається ще одне відкрите питання: наскільки доцільним є будь-яке будівництво на кістках древніх наших предків. Але це питання не є предметом цього судового розгляду, наступне засідання якого у Господарському суді м. Києва призначено на 21 лютого 2024 року.

Ірина Ковальчук, член Громадської ради при КМДА, заступник голови Громадської ради при Дніпровській районній в місті Києві державній адміністрації