Пуща SOS: забудова на Квітки Цісик триває, київська влада та контролюючі органи бездіють
14.05.2019
Вакарчук проводит свой политический концерт в нарушении закона Украины «О животном мире»
16.05.2019

Післясмак Дня матері. Чому молоді українки не хочуть народжувати дітей?

Уже традиційно 12 травня Україна з іншим світом  відзначала Міжнародний день матері. День матері як офіційне свято прийшло до нас ще на початку 2000-х років із Європи, однак особливої популярності набуло саме зараз, у такий непростий для нашої держави час.

Де-хто, у цьому святі вбачає певну альтернативу 8 березня. Однак, насправді історія і значення цього свята дещо глибші, ніж це може видатися на перший погляд. Праобразом сучасного свята стали так звані материнські неділі (Mothering Sunday), що відзначалися в Британії кожного року у четверту неділю великого посту починаючи ще з XVII сторіччя.

Материнські неділі були покликані віддати шану жінці, як берегині домашнього вогнища, продовжувачу роду,  надійному союзнику міцного чоловічого плеча. Сама назва свята була обрана теж не випадково, адже у тогочасному патріархальному суспільстві повноцінний статус жінки наречена отримувала лише після того, як народить первістка, тобто стане мамою.

Що ж, пережитки патріархальної побудови суспільства давно віджили своє і сьогодні часто вже самі жінки стають тим сильним плечем, що тримає родину і забезпечує її добробут. Однак, наскільки сучасні емансиповані українки готові брати на себе відповідальну місію з продовження роду?

З часів здобуття Незалежності кількість населення України постійно скорочується і з кожним роком ця тенденція лише набирає обертів. Так, за даними Держастату України, у період з 1991 по 2018 рік населення країни зменшилося більше ніж на 10 мільйонів осіб – з 52 млн у 1991 році до 42 млн (42,386 млн) у 2018 році. Щороку українці недораховуються 218 тисяч своїх братів і сестер. У минулому році народилося на 28 113 дітей менше, ніж за 2017 рік — 336 170 і 364 283 дитини відповідно. І якщо така тенденція народжуваності збережеться до 2050 року, нас невдовзі може лишитися не більше 20 мільйонів.

«Мені не подобаються маленькі діти – вони багато кричать і вередують», — так аргументує свою позицію, що до народжування топ-менеджер міжнародної аудиторських компанії Тетяна. Дівчина впевнена, що діти в її віці це зайвий тягар як емоційний, так і матеріальний. Тетяна виросла на Поліссі у багатодітній родині, де батьки були вимушені все ділити на трьох своїх діточок. Зараз у Тетяни у свої 24 роки є квартира в столиці і середні достатки, але до дітей вона ще не готова. На запитання про материнський інстинкт і природну любов до дітей відповідає недвозначно: «Ну, якщо це чужі чиїсь діти і вони добре виховані, не кричать, мені хотілося б з ними погратися. Але не більше». І такі дівчата зустрічаються усе більше.

«Це типовий представник типу фіксіонал (від англ. fix — фіксувати, зберігати) — пояснив «Активним Громадянам» це явище  психолог Катерина Когут. — Фіксіонал  — це тип поведінки жінки репродуктивного віку у питанні народження дітей. Такий тип жінок не виключає повністю можливості народження дітей, вони їм просто наразі непотрібні, вони хочуть «зафіксувати» своє нинішнє становище».

Зі слів психолога, є кілька ключових причин, чому жінки на сьогодні все частіше відмовляються від щастя материнства. По-перше — це несприйняття самого процесу дітонародження, багато молодих дівчат просто бояться народжувати через біль та природні зміни в організмі, які викликає вагітність. По-друге — це небажання розставатися з комфортним образом життя, який склався без дитини. Високий рівень життя у Києві та інших великих містах України забезпечує можливість абсолютно безтурботного життя – житло, авто, мандрівки у будь-який куточок світу. Все це абсолютно не в’яжеться з аскетичними пейзажами післяпологового періоду. По-третє — це так званий синдром «завтрашнього дня». Більшість молодих українок навіть бажаючи завести у майбутньому дітей, максимально відтягують цей момент у часі – роблячи посилання на необхідність зробити кар’єру, на бажання визнання і знову ж таки грошей, як універсального засобу задоволення всіх можливих бажань.

«Відмова від материнства — це загальносвітова тенденція, — впевнений фахівець з питань розселення населення, доцент кафедри економічної та соціальної географії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Анатолій Мельничук. На його думку, рух відмови від дітей — так званий «Child free» — на сьогодні вже суттєво впливає на демографічну ситуацію в Україні. Справа в тому, що зараз входить в пік репродуктивного періоду жінки, що як і Тетяна народилася у 1990-х, в період глибокої демографічної ями в Україні».

«Наразі ми стикнулися з досить цікавою ситуацією – в тих же 90-х дітей мало народжували через відсутність належних умов та елементарне безгрошів’я. А от тепер ці ж самі діти, які з’явилися на світ всупереч негараздам і вже встигли вирости, не хочуть заводити своїх дітей не бажаючи втрати свій матеріальний статус та розпрощатися з комфортними для себе умовами життя», — підкреслює науковець.

Проблему небажання молодих українок народжувати дітей, Анатолій Леонідович також пов’язує і з питаннями бідності. Адже значення поняття бідності та абсолютної бідності у населення України у порівнянні з першими голодними роками Незалежності теж змінилося. «Зараз люди більше почали витрачати на себе – почали більше подорожувати, краще одягатися, врешті-решт змінився раціон. Люди вперше за довгий час отримали реальне право вибору — чим займатися, у що вірити чи не вірити, як жити. И ось тут в силу вступає закон постійно зростаючих потреб — цілком забезпечивши перший мінімально необхідних рівень потреб, люди уже нового покоління, не маючи, на відміну від батьків, жодних сторонніх перепон у власному розвитку, потягнулися до нових благ цивілізації, до кращого і заможнішого рівня життя», — резюмує фахівець.

Почувши думку фахових експертів, я вирішив поцікавитися у Тетяни про її дитинство, яким воно було, чого не вистачало, що хотілося б змінити. «Я нічого не хочу змінювати, навіть якби була б така теоретична можливість. Мама дала мені все, що необхідно було, задля того щоб я стала тим, ким я стала. Вона привчила мене до самостійності — з третього класу я робила всі уроки сама… Колись мама сказала, дивитися за меншою сестрою, а я не вгледіла, як та випала з візочка. Тоді я вперше подумала, що мама любить її більше мене, але якоїсь злості на неї не було. Значно пізніше, коли ми вже виросли, я захворіла вітрянкою і хотіла їхати з Києва додому. Однак мама мене не пустила, щоб я не заразила меншу сестру… Тоді мені було дуже прикро через це, але з часом я її зрозуміла, вона оберігала меншу дочку. Щоб там не було, я їй вдячна — вона навчила мене відповідати за результат, це те вміння, яке робить мене зараз успішною», — розповідає Тетяна.

Зрештою, Тетяна пишається своєю мамою і попри те, що зараз вимушена працювати по шість днів на тиждень, знайшла можливість поїхати додому і привітати з Днем матері. Будучи старшою, вона бачила, як материнство змінило життя її рідних, однак сама поки на такі жертви йти не готова.

Звичайно, демографічну кризу в країні можна списати на «фіксіонал», або «Child free», але рано чи пізно жінки мусять зробити особистий вибір – чи бути колись мамою, чи залишитися комусь лише тіткою. Але тут треба ще враховувати біологічний годинник людини, який, на жаль, немає зворотного відліку.

Дмитро Перов

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *