Історія однієї дитини з України: втеча з пекла війни і депортації — DW

11-річний Ілля пережив бомбардування Маріуполя і був депортований до росії. Його свідчення в Гаазі сприяли видачі ордеру на арешт російського диктатора володимира путіна.

Видання DW поспілкувалася з ним та його бабусею.

Одного вечора, пригадує Ілля, вони з мамою вийшли з льоху, щоб попросити у сусіда води і
трохи їжі. Майже все навколо було в руїнах, з усіх боків чулися постріли.

«Ми не встигли  добігти до сусіда, — розповідає Ілля. — Неподалік влучила ракета. Мама впала, а  наступного дня вона померла».

Одинадцятирічний Ілля розповідає цю історію механічно. Так, ніби він завчив її напам’ять. Ніби це не його власна історія…

Ілля – маленький українець родом з Маріуполя, великого міста на крайньому південному сході України, яке стало світовим символом російського терору після 24 лютого 2022 року, коли почалося масштабне російське вторгнення в Україну. Під час тримісячної облоги Маріуполя  російська армія майже повністю зруйнувала місто і вбила десятки тисяч мирних жителів. Серед них була і мама Іллі — Наталія Матвієнко.

Вона померла 21 березня 2022 року, за кілька тижнів до дев’ятого дня народження Іллі. Сам Ілля був серйозно поранений у праву ногу, коли в нього влучив уламок від ракети. Російські солдати знайшли його невдовзі після обстрілу і забрали; його госпіталізували в українське місто Донецьк, яке перебуває під російською окупацією з 2014 року.

Його мали помістити в російську сім’ю, але його бабуся, яка з 2017 року живе в Ужгороді, найзахіднішому місті України, забрала його з Донецька і привезла до себе. Незабаром після цього
Ілля дав свідчення в Міжнародному трибуналі з воєнних злочинів у Гаазі. Його свідчення сприяли видачі ордеру на арешт президента росії володимира путіна та російської омбудсменки з прав дитини Марії Львової-Бєлової.

Ілля – один з десятків тисяч українських дітей, які були викрадені російськими солдатами або  посадовими особами на окупованих українських територіях з лютого 2022 року. За офіційною українськоюоцінкою, кількість депортованих неповнолітніх становить близько  19 тисяч. Представниця путіна Львова-Бєлова влітку 2023 року похвалилася, що російська влада вже «врятувала» 700 000 дітей з України. Україна поки що змогла повернути лише близько 400
викрадених дітей.

Незалежно від таких цифр, це один з найстрашніших воєнних злочинів у Європі з часів Другої
світової війни. Українська юристка, правозахисниця та лауреатка Нобелівської премії Олександра Матвічук говорить про геноцид, який чинить росія в Україні.

«Ці воєнні злочини – не збіг і не випадковість, це метод росії і тактика російської війни проти України», — сказала Матвичук в інтерв’ю DW.

«Дітей відправляють у табори перевиховання, їм спочатку розповідають, що вони росіяни і що  росія — їхня батьківщина. Потім їх влаштовують у російські сім’ї. Це політика знищення українців. Це політика знищення української ідентичності та політика геноциду».

Театр у Маріуполі. Театр був обстріляний 16 березня 2022 року, коли в будівлі перебувала велика кількість цивільних осіб, серед яких було багато дітей. За оцінками, в результаті бомбардування  загинуло щонайменше 300 осіб. На передньому плані великими літерами можна прочитати російське слово «дети».

Іллю теж ледь не спіткала така доля. Він був звичайним українським хлопчиком і вів звичайне  дитяче життя в Маріуполі до лютого 2022 року. Він жив зі своєю мамою-одиначкою в  будинку на східній околиці Маріуполя і ходив до третього класу. Він розповідає, що любив ходити у кіно у вільний час і грати в парку зі своїм дядьком.

«Евакуація» на окуповані росією території

На другий день після нападу росії на Маріуполь він разом з мамою втік до центру міста.  Кілька днів вони жили в готелі, а потім у бомбосховищі, розповідає Ілля. У якийсь момент його мати вирішила повернутися до будинку на околиці міста в пошуках їжі. Майже все там було зруйновано, але вони знайшли інший будинок з неушкодженим підвалом і  деякими продуктами, де вони переховувалися кілька днів – до того фатального вечора, коли вони пішли до сусідів по їжу.

Будинок Іллі у Маріуполі

Ілля розповідає, що після влучання ракети прийшла сусідка і занесла його тяжко поранену матір і його самого до своєї квартири. Він каже, що точно не пам’ятає, як це було, коли його мати  померла. Чи міг він ще говорити з нею?

Ілля хитає головою. Потім він пригадує, як наступного дня прийшли російські солдати. Вони просто сказали: «Евакуація!». І забрали його з собою. «Дорога до лікарні в Донецьку була
жахливою, — каже Ілля. — Моя поранена нога боліла так сильно, що я навіть не можу це описати».

У лікарні Іллі прооперували ногу. Він сказав, що у нього є бабуся, яка може його забрати,  розповідає Ілля, але через кілька днів люди в лікарні сказали йому, що можуть забрати його до  Москви, в нову сім’ю.

«Я нічого не відповів, — розповідає Ілля, — бо не знав, чи не  зроблять вони мені боляче, якщо я буду їм перечити».

У лікарні було багато українських дітей, і журналісти також приходили і знімали, розповідає Ілля. Випадково бабуся Іллі, Олена Матвієнко, побачила в соціальних мережах ролик, в якому знявся її онук. Вона одразу ж зателефонувала до лікарні і сказала, що забере онука. Незабаром після цього вона вирушила до окупованого Донецька — з Ужгорода на заході України через Польщу, Литву, Білорусь і росію.

Це була одіссея, про яку Олена Матвієнко може розповісти лише деякі деталі – тоді повернення  Іллі та ще однієї дівчинки було організовано за допомогою українського уряду та російського  бізнесмена. Щоб не ставити під загрозу можливі подальші порятунки, можна розповісти лише це: Ілля та його бабуся повернулися в Україну через Туреччину наприкінці квітня 2022 року.

«Я плакала, коли перетинала кордон з онуком», — розповідає Олена Матвієнко

В Україні Ілля спочатку потрапив на реабілітацію до лікарні в Києві. Там радник президента  України Володимира Зеленського запитав його, чи готовий він розповісти свою історію слідчим  трибуналу з військових злочинів у Гаазі. Ілля погодився. Відтоді він давав свідчення не лише там, а й перед представниками ООН. А також спілкувався з багатьма західними політиками, в тому числі в США та Німеччині.

«Я зрозумів, що повинен це зробити, — каже Ілля. — Щоб не було байдужих, щоб вони знали, що це не казка, а так було насправді».

Чи не надто боляче щоразу переповідати цю історію?

«Ні, — каже Ілля, — я зрозумів, що це моя доля, і тому не плачу. Я ніколи не плакав, коли  розповідав її».

Він говорить це як дорослий і здалеку. І додає, що його бабуся завжди плаче, коли розповідає про пережите.

«Може, я загину. Це ж війна»

65-річна жінка з добрим серцем. Вона все життя пропрацювала в Маріуполі, в тому числі на металургійному комбінаті «Азовсталь», який став символом опору російським окупантам у 2022  році. У неї було четверо дітей.

Один син загинув у 2014 році, воюючи проти російських окупантів на сході України. Після смерті єдиної доньки у 2022 році у неї залишилося двоє синів. І онук Ілля. Сама вона переїхала з Маріуполя на інший кінець України, в Ужгород, у 2017 році, бо хотіла бути якомога далі від війни  в так званих Донецької та Луганської народних республіках.

Вона отримує пенсію, еквівалентну 67 євро на місяць. Частину цієї суми вона щомісяця жертвує  українським збройним силам.

«Я б не проміняла Україну на весь світ, – каже жінка. – Але було б добре, якби ми могли отримувати трохи більшу пенсію».

Ілля та його бабуся живуть у спільній квартирі в Ужгороді; у них немає власної ванної кімнати. Вони хотіли б мати нормальну ванну кімнату з душем і воліли б жити у власному будиночку.

Ілля каже: «Я сумую за морем, за піцою, яку купував щодня по дорозі до школи, за містом. І, звичайно, за мамою. Дай Боже, щоб вона упокоїлася з миром».

Ілля каже, що не вірить, що ордер на арешт путіна принесе якісь плоди: «Він ідіот, але   принаймні він знає, що більше не може нікуди виїхати».

Сам Ілля хоче стати лікарем, коли виросте. «Я не знаю, чи зможу це зробити, тому що відчуваю  що страждаю синдромом навченої безпорадності. Але це моя мрія. Проте, можливо, я завтра  загину. Це все-таки війна»…

Читайте також

Свідок: Священника за його відповіді росіяни били ногами, палкою, прикладом та душили пакетом

Свідок: Бабуся просила «Вбивайте мене, не чіпайте дітей!» (Відео)

Свідок: «Чому не любите росіян?», – запитали і підірвали будинок (Відео)