Свідок: Священника за його відповіді росіяни били ногами, палкою, прикладом та душили пакетом

Під час війни багато українських журналістів присвятили себе фіксації злочинів, які чинить проти мирних жителів нашої країни російська федерація. Прикладом такої діяльності є журналістка Ганна Мамонова, яка зібрала вже понад сотню таких свідчень.

Доля викраденого журналіста

На другу річницю повномасштабного вторгнення росії до України  Ганна поспілкувалася з родиною репортера Дмитра Хилюка, якого окупаційні війська викрали 4 березня 2022 року у Київській області. Кинули до катівні разом з 74-річним батьком, але пізніше батька відпустили, а хлопця відвезли до Білорусі.

Військові тиждень тримали чоловіків на якомусь складі у різних кімнатах, брехав кожному з них. Сину казали, що батька відпустили. А батькові, що син вже дома. Через тиждень їх посадили в різні машини і привезли у Димер. Там вони зустрілися і зрозуміли, що обидва у полоні. На щастя, Василя звільнили і він пішки пішов за десятки кілометрів до дружини. Дмитра у цей час росіяни везли у Білорусь.

«Це яблука, курочки і розбитий будинок репортера Дмитра Хилюка. А ще лист Червоного хреста від Дмитра. Його прислали з в’язниці в росії. Навіть не вказав, з якої саме. Мати та тато Дмитра — Галина і Василь — отримали лист у вересні 2022 року. «Дорогі мої мамо і тату, я живий, здоровий, в мене все хорошо. Діма», — пару строк.  Перша і єдина звістка за два роки полону», — пише Ганна Мамонова.

«Пів року про нього не було жодної новини. Потім цей лист. І знов тиша. У травні 23-го вдалося звільнити кількох військових, які бачили Діму. Вони розказали, що їх тримали у СІЗО в Новозибкові в Брянській області, а потім перевезли до колонії у селищі Пакіно Володимирської області. На цьому все. Де зараз Хилюк і як його здоров’я? Чому у полоні і коли цей жах закінчиться? Жодної відповіді. Дмитро один з тисячі цивільних українців, яких угнали в росію. “Репортери без кордонів” днями заявили, що вимагають від росії інформацію про Дмитра. Де і як? Але я знаю, наскільки безрезультативно», — пише кореспондентка.

Катування священника

Генічеськ, перший місяць окупації. Катівня у підвалі училища №17. Російські військові знущаються зі священника. Питають, навіщо ходив на мітинги, де зброя і переховується Азов. Священник стогне, що нічого не знає, на мітинги проти окупації ходив, щоб сказати свою думку:

«Я прийшов без зброї в руках. Вийшов як вільна людина і висловив свою думку, що нам не потрібно допомога. Я розмовляю російською мовою, у нас все добре».

Священника за ці відповіді б’ють ногами, палкою, прикладом, душать пакетом. Чоловік постійно втрачає свідомість. Відключається, його поливають водою. Приходить до тями і все по колу. Знущаються російські військові, по говору, наче “лнр/днр”. Керує побиттям чоловік у цивільному, ФСБшник з позивним Барс.

Як пише Ганна Мамонова, від смерті у катівні священника врятувало те, що викрадення в Генічеську тільки почалися. Машина вибиття зізнань не знала, кого і як шукати. Повісили камери спостереження по місту, виловили обличчя на мітингу і викрадали по одинці.

Священника відпустили під розписку, що тепер він російський агент. Чоловік місяць відлежався вдома і втік на неокуповану територію. Через два роки після катівні у нього не стискаються руки у кулак, проблеми з попереком. Він показує мені свою нову церкву і каже, що у катівні постійно питав військових, чому вони як тварини.

«Це тільки потім до мене дійшло, що ця лють у них від того, що вони раби. Вони сильніше били, коли казав, що я — вільна людина. Раб злиться не на хазяїна, а на вільну людину», — каже святий отець.

Вбивство священника

Але 59-річного настоятеля храму Православної церкви України в селищі Каланчак Скадовського району Херсонщини Степана Подольчака російські загарбники живим не відпустили.

За повідомленням Центру журналістських розслідувань, 13 лютого російські окупанти вдерлися до помешкання 59-річного Подольчака Степана Ярославовича в Каланчаку і вивезли в невідомому напрямку. 15 лютого його дружині зателефонували і «запросили» підійти опізнати тіло померлого чоловіка.

«Росіяни його закатували до смерті. Це була найсвітліша людина, яку мені пощастило зустріти в житті. Він ніби янгол, який спустився на землю – вірний Богу, чистий душею, чесний і справедливий. Степан Подольчак приїхав до Каланчака з Львівської області, разом із вірянами більше 10 років будував тут церкву. Він завжди був проукраїнським, усі служби проводив українською, молився за Україну, навіть в окупації. Мабуть, через це росіяни відібрали найцінніше, що є у людини – життя», – сказала Світлана Фоміна.

Станом на 20 лютого 2024 року жертвами повномасштабної російської агресії, за даними ООН, стали понад 30 тисяч мирних громадян України. За даними міжнародної організації, які багато експертів вважають досі приблизними, 10 тисяч 378 людей загинули та 19 тисяч 632 було поранено. Ці дані відображають лише верифіковану організацією кількість жертв серед цивільних.

Читайте також

Свідок: селище Бакланова Муравійка росіяни руйнували касетними снарядами (Відео).

Свідок: як у Бучі російські снайпери вибирали цілі для вбивства (Відео)

Свідок: мешканка Андріївки розповіла, як кадирівці виводили її з чоловіком на розстріл (Відео)