Про деякі зруйновані села та міста України на визволених територіях можуть забути

Деякі фонди звітують про придбання будинків для постраждалих внаслідок війни українців, у деяких містах місцеві органи влади потроху відновлюють житло. Але є побоювання, що про деякі зруйновані села та міста на визволених територіях України забувають. Про життя відвойованих населених пунктів у російських окупантів пише Елізабет Бауер у німецькому виданні Taz. Вона побувала у деокупованих Мощуні та Бучі.

Лише коротка півгодинна поїздка на автомобілі і приблизно три кілометри смуги соснового лісу відділяють село Мощун від української столиці Київ. До великої російської атаки тут жили близько 1000 людей.

Тетяна Ярема, невеличка, енергійна жінка із засмаглим обличчям, стоїть на своїй ділянці і вказує на голу територію, порослу бур’яном.

«Що у мене має бути відновлено — вікна, дах? У мене навіть стін немає», — каже самотня мати про будинок, який у неї забрали російські агресори на початковому етапі повномасштабного вторгнення.

5 березня 2022 року — російські війська вже майже дійшли до сусіднього Ірпеня — сусіди евакуювали Ярему та її 13-річного сина Артема під ракетним обстрілом. Їхній будинок вони побачили стоячим востаннє.

«6 березня ми вже були в Рівному, — розповідає Ярема про свою втечу в західне місто. — У кінці
квітня ми повернулися».

Їхній будинок вони знайшли спаленим до фундаментів. Поруч, прямо біля куща троянд, був кратер від влучення. «Своїми руками я його знову заповнила, землею і уламками».

Вже кілька місяців Тетяна та її син живуть у будинку на колесах

З моменту звільнення передмістя Києва вже минуло майже два рокі, але село все ще знаходиться в руїнах: приблизно 70% будинків було зруйновано, коли російські солдати взяли під обстріл Мощун на початку березня 2022 року з метою продовжити наступ на Київ. План «блискавичної війни» зазнав краху, і «Битва за Мощун», яка завершилася 21 березня 2022 року звільненням від російських окупантів, стала одним із ключових моментів у обороні Києва.

Тетяна та її син Артем наразі живуть у будинку на колесах. Ззовні він виготовлений з листового металу, всередині обшитий деревом та оснащений необхідним мінімумом. Цей причеп служить Тетяні та Артему як тимчасове житло. Один з фондів, що працюють в Мощуні, встановила цей будинок на колесах минулого року, а також малу дров’яну піч.

Модульні будинки та функціонально обладнані будинки на колесах— це допомога надається разом із одноразовими державними виплатами, які отримали всі постраждалі українці. Для багатьох селян це єдина допомога, яка до них дійшла.

Пошкодження вікон та дахів частково швидко зареєстровано та відремонтовано обласною
адміністрацією. Але для тих, хто втратив все, допомога ще не прийшла.

Принаймні, їй залишилась водяна помпа в саду, говорить Ярема. Вона кілька разів качає і видобуває бурхливий струмінь води. «Вона вижила, моя воєнна помпа. Усі сусіди приходили сюди, щоб набрати воду».

Вона вказує на низько обмуровані залізні двері, розташовані поза будинком, які мають отвори від
куль. У цьому вологому запасному підвалі вона з Артемом чекала, коли
почався обстріл перед їхнім втечею. «Нам кажуть, що відбудова ще не може початися — але коли?»…

За цими дверима, пронизаними вистрілами, ховалися Тетяна Ярема та її син Артем, коли атакували російські війська. Фото: Елізабет Бауер.

План відбудови від українського уряду є амбітним і багатогранним. Він має матеріальні,  соціально-політичні, економічні та психологічні аспекти. З одного боку, йдеться про конкретне  надання всім людям даху над головою і забезпечення їхнього існування. З іншого — психологічно важливо провести відбудову, незважаючи на те — або саме тому — що росія намагається нав’язати українцям жорстоку війну, мета якої — зруйнувати разом із їхніми будинками всі надії на вільне майбутнє.

Багато будинків досі зруйновані

Мощун є частиною плану відбудови, однак він відстає у його реалізації. У серпні іншим п’ятьом населеним пунктам, які включені до державного «експериментального проекту відбудови»  виділили 3,35 мільярда гривень, що дорівнює майже 86,7 мільйонам євро. Мощун залишився  поза цим. У селі, частина якого складається з дачних кооперативів, спочатку потрібно визначити правовий статус земельної ділянки, перш ніж можна втілити новий генеральний план.

Багато селян не приватизували свої ділянки після розвалу Радянського Союзу. Вони все ще знаходяться у комунальній або державній власності. Так і з ділянкою Тетяни Яреми — до цього моменту вона просто не бачила потреби реєструвати її на себе.

Діючий воєнний стан є наступною перешкодою. Відповідна військова адміністрація Гостомеля не має права видавати необхідні містобудівні дозволи, як пояснив Руслан Кравченко, керівник Київської військової адміністрації, агентству “Інтерфакс-Україна” у серпні.

Офіційні програми відбудови самі по собі не можуть впоратися з ситуацією. Зусилля  громадянського суспільства забезпечують те, що там, де міжнародна або державна допомога (ще)  не надходить, принаймні гарантуються задовільнити базові гуманітарні потреби.

Буча є першопроходцем у відбудові

Різні міста мають різний рівень відновлення. У той час як більша частина Мощуна продовжує бути перетвореною у руїни, інші міста були відновлені за рік після їхнього звільнення.  Наприклад, Буча: після місячної окупації на початку квітня 2022 року місто, де стала очевидною  варварська воєнна діяльність російської армії, стало символом масових злочинів. Втім, Буча вже
давно не відома лише як місце жахів. Головна вулиця Вокзальна вже є прикладом просування відбудови.

Відбудована вулиця Вокзальна у Бучі

Вулиця вже майже не схожа на ту апокаліптичну сцену, яка у квітні 2022 року була на перших сторінках міжнародних ЗМІ.

BUCHA, UKRAINE – APRIL 06: A man pushes his bike through debris and destroyed Russian military vehicles on a street on April 06, 2022 in Bucha, Ukraine. The Ukrainian government has accused Russian forces of committing a “deliberate massacre” as they occupied and eventually retreated from Bucha, 25km northwest of Kyiv. Hundreds of bodies have been found in the days since Ukrainian forces regained control of the town. (Photo by Chris McGrath/Getty Images)

Після тижневої окупації з’явилися зображення російських жахів у Бучі. 27 лютого 2022 року через
Вокзальну пройшла тридцятикілометрова російська військова колона в напрямку до Ірпеня, звідки вона планувала напасти на Київ. План мабуть був би виконаний, якби українська армія не перекрила шлях вибухами дамби та кількох мостів через річку Ірпінь. Таким чином російський маршрут змінився у сторону Мощуна.

«Ми вибрали Вокзальну, бо вона символічна», — каже під час радіопередачі Андрій Негрич, керівник українського відділення Global Empowerment Mission (GEM), американської некомерційної організації. Вулиця має стати прикладом відбудови України для всього світу.

У рамках проекту відбудови «Надія для Бучі», який GEM започаткував спільно з міською радою та групою Vespa у жовтні 2022 року, за лише п’ять місяців було відремонтовано та частково новозбудовано 110 будинків вздовж Вокзальної. Буча вважається першопрохідцем української відбудови. Згідно з «Планом відновлення Build Bucha Back Better», представленим у березні 2023 року, планується не лише відновити зруйноване, але й врахувати сталі принципи та європейський досвід.

«Буча — це наочний приклад повернення життя в деокуповане місто», — сказав Дмитро Назаренко, керівник Київської обласної держадміністрації.

Втеча пішки по трупам

Місце, де були зосереджені зусилля та ресурси, щоб зробити буденність війни, яку багато українців називають «новою нормальністю», легшою для наймолодших, є дитячий садок «Козачок».

Найбільший дитячий садок в Бучі розташований в північній частині Вокзальної вулиці, що знаходиться в безпосередній близькості до задокументованих місць російських злочинів. 1 вересня, коли традиційно святкують День Знань, клумби перед модернізованою будівлею 70-х років цвітуть у різнобарвній осінній красі, дитячі іграшки на подвір’ї сяють новими кольорами.

Сьогодні бомбосховище у садочку “Козачок” має такий вигляд

«Єдиний атракціон, який ми ще не оновили, — це гірка», — каже директорка дитячого садка Тетяна Миколаївна Морозенко.

Коли росія 24 лютого 2022 року напала на Україну, педагог була на своєму робочому місці і протягом перших днів повномасштабної агресії розміщувала сім’ї з дітьми в підвалі будівлі.

Тетяна Миколаївна Морозенко, директорка дитячого садка в Бучі:

«Тепер усі травмовані – ми намагаємося з цим справитися»

10 березня Морозенко втекла зі своїми онуками – пішки, через тіла. «Мій Боже, скільки людей було вбито, скільки автомобілів там лежало? Росіяни проїздили повз на своїх протитанкових гарматах і кулеметах. Вони вбивали, кого хотіли».

Через вулицю Яблонську, де поруч з Вокзальною було скоєно найбільше вбивств цивільного  населення, вони дійшли до залізничного вокзалу, потім до Ірпеня. Там на них чекав автомобіль,  який перевіз їх через Романівський міст, де вже очікували журналісти та волонтери.

Ukrainians crowd under a destroyed bridge as they try to flee crossing the Irpin river in the outskirts of Kyiv, Ukraine, Saturday, March 5, 2022. (AP Photo/Emilio Morenatti)

Притулок для дітей

«Двох колег уже немає з нами, — тихим голосом каже Морозенко. — Співробітницю, яка працювала у нас довгий час, застрелили в її машині, а нашого кухаря, який проживав у Гостомелі, вбили 20 березня. Коли вона вийшла з підвалу, снаряд розірвався прямо від її ногами».

Одягнувши синю сукню, вчитель веде людей по сходової клітини, стіни якої вкриті казковими героями, в льох. Рік тому дитсадок знову відкрився і те, що колись було складським приміщенням, тепер є бункером для дітей, з пиловідштовхувальним, екологічним фарбуванням
стін.

«Коли ми починали, ми швидко зрозуміли, що нам потрібна допомога. Що безпечний простір для дітей потрібно оформити відповідно, щоб вони сюди не заходили з острахом».

Тоді як ремонт будинку дитячого садочку та подвір’я робила держава, розширити бункер допомогли волонтери, які вже працювали у Бучі та околицях. Волонтерською організацією «Б50 Волонтери» було проведено прибирання та оформлення в дитячому садку «Козачок». Пілотним проектом мали стати ще шість навчальних закладів Київської області.

При згадці про волонтерську роботу у виховательки навертаються сльози вдячності…

Діти спокійно йдуть у бункер

«Діти розуміють, що їм треба йти в бункер. Якщо спрацьовує повітряна тривога, вони спокійно заходять туди, вони знають правила, – каже Морозенко. – Під час тривоги, яка іноді відбувається два-три рази на день, діти йдуть з двох напрямків. Вони слідують чіткому алгоритму поведінки: ті, хто були на вулиці, йдуть через одні двері, ті, хто був у будинку – через інші».

Навіть наймолодшим зрозуміло, що цей бункер – місце безпеки. Що туди обов’язково потрібно йти, щоб захистити своє життя. «Тепер всі травмовані – ми намагаємося з цим впоратися».

Майже всі діти повернулися зі своїми родинами до Бучі. До вторгнення в садку було 420 дітей, восени 2022 року – всього 200. у 2023 році їх знову 328.

Повернення у Мощун. У суботу Катерина Саманцова стоїть на руїнах свого будинку. Представники організації «Б50 Волонтери», заснованої на початку російського масштабного нападу, зібралися тут, щоб демонтувати аварійну цегляну кладку — все, що залишилося від матеріальної пам’яті молодої жінки.

«Надії, що держава нам допоможе, у мене мало, — каже вона. — На щастя, є волонтери, фонди, люди в Європі, які нам допомагають. Сподіватися можу лише на них».

На відміну від інших селян, Саманцовій ще не надали тимчасове житло. Вона вказує на місце між залишками фундаменту: «Тут мав стояти наш модульний будинок, тут ми могли б жити, поки відбудовуємося».

Вона також зверталася до регіональної військової адміністрації Гостомеля. Їм обіцяли тимчасовий будинок, але поки що Саманцова та її чоловік — батьки п’ятимісячної дівчинки — чекають марно. Наразі пара орендує комунальну квартиру у столиці, але вона дорога і затісна
для трьох людей.

Дехто вважає, що держава не повинна самотужки відновлювати все

Руслан Габдулов, керівник організації «Б50 Волонтери» і за професією юрист, теж працює на завалах. Волонтери об’єднаними силами розбирають ділянку стіни, яку вони хочуть знести. Через кілька хвилин вона гучно падає, піднімаючи велику хмару пилу.

Проект CleanUp! потребує мінімум фінансових засобів: потрібний інструмент вже є, близько 30 волонтерів регулярно беруть участь у роботах вихідного дня.

Чому держава ще не втрутилася в ситуацію в Мощуні?

«Ми знаємо масштаб руйнувань, розуміємо, що соціальна, так і критична інфраструктура повинна бути відновлена — і не лише після закінчення війни, — каже Руслан Габдулов. — Ми не віримо, що це повинна зробити лише держава. Це малоймовірно, і ми не очікуємо цього.  Суспільство теж повинно взяти на себе частину цієї роботи».

У сусідньому Гостомелі Тарас Лазер відкриває додаток «Дія» на своєму смартфоні, який повинен слугувати розумним засобом між громадянами та/або підприємствами та державою, роблячи всі публічні послуги доступними онлайн. Додаток, який представляє «цифрову державу», зберігає особисті документи та пропонує форми для заяв на державну допомогу.

З квітня можна також подавати заявки на компенсації за ремонт будинку або квартири. Однак: пільги були виплачені на першому етапі програми лише за дуже конкретні ремонти і в незначному обсязі.

«Є багато нюансів у програмі підтримки, які потребують корекції, — сказав Лазер, який працює як кінорежисер, перекладач та викладач у Інституті романістики Київського університету ім. Бориса Грінченка. Він живе в таунхаусі на околицях Гостомеля, який сильно постраждав від російського повномасштабного вторгнення. Декілька будинків все ще чорні від кіптяви, інші знову «ожили», можливо, були лише легко пошкоджені або вже відремонтовані.

«Як довго нам ще чекати?»

Журналіст, який з самого початку масштабного вторгнення документує російські військові  злочини, отримав кошти на деякі ремонти вдома. Його дружина і дочка втекли до Берліна, на  їхньому місці зараз живуть його батьки. У Херсонській області вони втратили все, на що  працювали все життя. Спочатку їх будинок був знищений ракетами, після вибуху Каховської дамби — затоплений водами. Компенсації за ці тотальні збитки сім’я поки що не бачила.

У Гостомелі Лазер проводить по вузьких сходах на гору під дах, щоб показати залишки оселі. Він точно знає, які подряпини на його стінах виникли від російських гранат та осколків; згадує, що забрали російські солдати, проникнувши в його оселю.

«Дія» — це хороший інструмент, якщо його правильно використовувати і не дати потрапити в неправильні руки», — каже Лазер, який мав багато справ з органами влади Гостомеля. Він посилається також на новини про безглузді великі будівельні проекти у Києві або сумнівні розподіли замовлень на будівельні проекти у Бучі на декілька фірм, навколо яких влітку виникло декілька скандалів.

«Корумповані фірми, які збагачуються, завжди були, але робити це в часи війни — це щось інше», — обурюється Лазер. Проблема — це політична система, яка змінюється лише повільно, а також питання бюджету — тобто перерозподіл фінансових засобів, наприклад, з коштів ЄС.

«Для українців важливо бачити, що відбудова є реальною», — сказав прем’єр-міністр Денис Шмигаль, відповідальний за гучний лозунг «Будуємо краще», під час засідання уряду в квітні. Люди в Мощуні чекають на виконання цієї обіцянки — і вже майже не вірять в його скоре втілення.

«Дуже сподіваюся, що буде краще, ніж було. Але як довго нам ще чекати?, — каже Тетяна Ярема з Мощуна. — Ми думали, що влітку вони почнуть, тепер зима».

У Бородянці, іншому населеному пункті, який є частиною українського плану відбудови, станцію вже відремонтували, а Ярема дивиться на холодні місяці, маючи повно клопотів.

Читайте також

Свідок: мешканця Бучі розстріляли за мову та підірвали три хати його родини (Відео)

На що можуть розраховувати потерпілі від війни українці: пояснення від міністерств та юриста

Як одна маленька ГО за допомогою суб-гранту ЄС змогла допомогти сотням мешканців зруйнованих міст та сіл