Д. Сенниченко таки визнав себе профаном у приватизації, видавши наказ про приватизацію ПрАТ«Готелю «Дніпро», як об’єкту малої приватизації
25.03.2020
Голосіївський НПП умисно випалюють під будівництво котеджів? Репортаж з місця подій
18.04.2020

Карантин у Котомістечку: волонтери добираються пішки, на велосипедах та штурмують 118 автобус

Волонтер Олег добрався до своїй підопічних

Репортаж столичного активіста про те, як в умовах карантину виживає 60 мешканців «Котомістечка», яким опікуються волонтери з усіх районів міста. Розповідь самих волонтерів.

Джентльменський набір волонтера Олега Андроса епохи апокаліпсису

Підготовка до поїздки в умовах відсутності громадського транспорту починається зі збору похідного набору. Баф, щоб закривати обличчя, а коли на дворі температура 0, то і всю голову. Кепка — з тієї ж причини. Медична маска одноразова у футлярі — раптом охорона магазину не знає, що баф виконує її функцію. Рукавички (випрані з вечора, як і баф). Замок велосипедний — є необхідність заїхати в магазин за «людськими» продуктами. Опціонально — наповнювач і корм, який зоомагазин доставляє під будинок. Ліхтарик велосипедний. Ключі від складу. Гаманець. Паспорт. Пропуск в зоопарк. Змінний одяг — в тому числі кенгурушка з капюшоном.

Джентльменський набір волонтера епохи апокаліпсису готовий!

Так починається мій день ось уже вкотре з дня оголошення карантину. Їхати від Протасового яру, де я мешкаю до Зоологічної, 4а велосипедом — близько години. Маршрут накатаний — вниз із Батиєвої гори, далі я переїжджаю залізницю в районі Мінтрансу, а назад на гору видираюся через Караваєві дачі. Вивчена кожна вибоїна маршруту — дратує будівництво біля РАГСу, біля якого потрібно спішуватися, а також нескінченний підйом на пагорб, яким є вулиця Зоологічна.

Київський вокзал на карантині — такий пейзаж відкривався дорогою / Фото Олега Андроса

Пустельна вулиця Івана Огієнка біля Київського вокзалу, 23.03.2020 / Фото Олега Андроса

Всі ці зусилля я докладаю, аби щодня були нагодовані і напоєні 60 підопічних нашої організації — «Спілки вільних журналістів «Природа над усе»». Це коти, які шукають добрі руки, а деякі з них ніколи не зможуть жити в затишній квартирі через свою «дикість».

Анжеліка Комарова: «Автобус проїхав повз, довелося бігти за ним на кінцеву»

Не зважаючи на труднощі з пересуванням містом, не покидає своїх підопічних Анжеліка Комарова, голова ГО «СВЖ «Природа над усе»», засновниця Котомістечка.

«Що відчуває волонтер, що перетинає місто з одного кінця в протилежний, щоб погодувати і полікувати тварин? Щодня мені треба добиратися з Лісового масиву на вулицю Зоологічну, за плечима — рюкзак, в руках дві сумки з їжею, в загальному кілограм 7-8″, — розказує Анжеліка.

Анжелика Комарова

«Моя щоденна робота — догляд за Зоокотами. Тобто годування, прибирання, лікування, спілкування з котами і гостями, транспортування кішок до ветклініки, організація стерилізації-кастрації, фотографування киць, написання текстів для Фейсбуку, влаштування тварин у добрі руки тощо. Роботи багато», — продовжує жінка.

Крім Котомістечка, Анжеліка періодично допомагає самотній волонтерці-інваліду з медуніверситету, яка піклується за 14 кішками. «Цим котам я роблю уколи, капа очі, іноді доводиться й доставляти їжу, й годувати, тобто допомагаю літній людині чим можу», — каже пані Комарова.

Карантин, особливо заборона на проїзд громадським транспортом з 23 березня, оголив всі проблеми, з якими зіткнулися мешканці лівобережжя, що добираються на роботу на правий берег. Хоч наша робота й безкоштовна, але не менш відповідальна — «прогуляти» її виключено.

У перший же день заборони метро, 18 березня, стало зрозуміло, що обіцяний 118 автобус з Лісового масиву на КПІ, в районі якого знаходиться Київський зоопарк, не відвезе всіх бажаючих. У годину пік на Чернігівської розпочалися бійки й зібрання натовпу. Щасливчики, яким вдалося втиснутися, намагалися дихати. А ось ті, хто не зміг і не просочився, перегородили дорогу автобусу з вимогами негайно їх впустити до салону. Паралельно ціни на таксі за пару годин виросли в два-три рази — і це якщо замовляти через додатки. А якщо просто підійти до таксистів на зупинці — ціна ставала вище Евересту. Як це було, тут https://www.facebook.com/1406357276/videos/10222336563428730/

Анжеліка завбачливо пропустила годину пік і спробувала сісти на автобус вдень. Але й о 12:00 це було малореально — довелося їхати на таксі, яке брало чотирьох пасажирів по 35 грн з кожного, благо кмітливі таксисти організували «розвозку».

У перший тиждень карантину КМДА вкрай погано організувала роботу транспорту, а нелюдське ставлення контролерів — традиція ще з радянських часів.

Настала субота, 21 березня. «Через подвійне навантаження, адже не кожний міг добратися до нашого центру, я поверталася додому близько 20:00. Найближча зупинка — на проспекті Перемоги, навпроти Зоологічної, де зазвичай зупиняється автобус № 118. На зупинку я прийшла близько 20:00 вечора. Чекала автобус № 118 цілу годину. На зупинку підійшов ще один чоловік, працівник КПІ. Нарешті автобус з’явився на горизонті, ми почали махати руками, щоб водій нас помітив, тому що було вже темно. До нашого величезного здивування, автобус проїхав повз, в салоні було кілька людей, менше десяти, — згадує Анжеліка перші жахливі дні заборони людям користуватися громадським транспортом. —  Тоді ми почали бігти, щоб наздогнати автобус на його кінцевій зупинці. Коли підійшли, автобус вже був закритий. Ми стукали водієві, кричали «чому не зупинився?!». Тоді він відкрив двері, щоб грубо відповісти, що навпроти зоопарку немає зупинки і ми можемо скаржитися на гарячу лінію. Поки двері були відчинені, я заскочила в салон до водія і почала його просити впустити мене, оскільки я дуже переохолодилася. У відповідь водій впустив до себе кондуктора, який викинув мене з салону. Автобус поїхав, а на прощання водій покрутив мені пальцем біля скроні. Нічого не залишалося, як викликати таксі, а це 130 грн з КПІ на Лісову».

22 березня. «У першій половині дня я знову поїхала цим же маршрутом і знову потрапила в цей автобус (номер — 48-13), — продовжує волонтерка. — На мій сильний подив, в салоні набралося вже 14, а не 10 (!!!) осіб. Увечері, коли поверталася, знову на зупинку «КПІ» підійшов той самий автобус 43-18. І знову моєму здивуванню не було меж: в салоні вже сиділи двоє людей в масках. Черга, яка сформувалася на зупинці, зажадала, щоб водій їх вивів і ті, хто сиділи, стали в чергу, на що водій відповів, що він нічого не може зробити. Треба сказати, що кондуктора-вишибали цього раз не було. В салон пропхалося ще шість «зайвих» пасажирів, тому водій довго не рушав, когось набирав по телефону і в кінці кінців поїхав, порушуючи правило «не більше десяти».

Історія Котомістечка

Історія цих кількох десятків котиків схожа на аналогічні у всіх великих містах України. При кожному підприємстві є скупчення викинутих тварин, які розмножилися. Підприємства часів совка і постсовка вирішували «проблему» максимально жорстоко — конкретно в Київському зоопарку, за розповідями співробітників, котів просто вбивали. І така практика була до 2010 року.

Зоопарку «пощастило» бути стратегічним об’єктом майже в центрі Києва, в який котів зносили самі ж співробітники. Причиною цього є невігластво й варварство населення, яке грубо заперечувало стерилізацію тварин.

У той період ми, тоді ще громадська ініціатива «Природа над усе», зацікавилися питаннями зоопарку. На посаду голови прес-служби зоопарку вступила Анжеліка Комарова, відома своєю зоозахисною діяльністю з 1996 року, і її зусиллями й почався порятунок котів зоопарку.

Анжеліка — перша, хто звернув увагу на існування в центрі зоопарку викинутих котів. Тоді вони годувалися зі сміттєзвалища викинутими кістками і грілися взимку на трубах опалення. У нашій організації було нуль ресурсів, щоб допомогти їм, Анжеліка годувала їх зі своєї скромної зарплати. Адміністрація зоопарку настійливо відмовляла оприлюднювати саму наявність котів на території зоопарку, оскільки боялася розголосу фактів регулярного знищення котів. Написаний Анжелікою у 2010 році проект ветконтролю котів зоопарк також не хотів розглядати.

У січні 2013 року ми запустили групу, а потом сторінку на Facebook, що отримали тоді назву «Зоокоти — в добрі руки». У 2013 році співробітники зоопарку виготовили перший «кото-будиночок», через який піддалися адміністративному пресингу й Анжеліка, й бригада столярів, які змайстрували його.

Перший кото-будиночок у Київському зоопарку

У 2014 році влада в Києві, а через кілька місяців — у зоопарку змінилася. З приходом на посаду нового директора Кирила Трантіна восени 2014 року намітилися деякі зміни в долі котів. Але їх все так само не включали до фонд і не брали на баланс. Довкола майбутнього Котомістечка стала формуватися група волонтерів — люди своїми руками виготовляли будиночки, білили стіни, возили котів на стерилізації, перетримували й влаштовували їх у добрі руки.

Толока на користь Зоокотів восени 2014 року / Фото Олега Андроса

В 2016 році ми спробували включити Котомістечко в проект майбутньої реконструкції Київського зоопарку у вигляді експозиції «Кіт свійській», але КМДА в особі заступника директора департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища Андрія Мальованого (з тієї пори й донині — начальника управління екології та природних ресурсів КМДА) проігнорувало наше звернення.

У 2017 році на нас звалилася перша хвиля «реконструкції» зоопарку, а разом з нею — панічне переселення кішок. Такому переселенню передував ряд пікетів мерії, в результаті якого міський голова Віталій Кличко дав усне розпорядження про тимчасове розташування котів на невикористовуваній території зоопарку.

Завдяки групі з трьох волонтерів-будівельників і меценатам, які купили паркан, Котомістечко влітку-восени 2017 року стало тим, чим воно є досі — групою МАФів із парканом-периметром, за яким утримуються коти. МАФи «позичила» Київська адміністрація. Куплений паркан з профнастилу висотою 3 метри не дає Зоокотам втекти на їхнє «старе» місце, яке донині є небезпечним через будівельні роботи.

Позитив нинішньої ситуації — всі наші підопічні стерилізовані, а половина їх придатна для влаштування в добрі руки. Негатив — котів продовжують підкидати до зоопарку співробітники підприємства, відбираючи в нас багато часу, енергії та коштів, знищуючи тим самим наші плани на майбутнє.

Засніжене Котомістечко, 22.03.2020 / Фото Анжеліки Комарової, для UA-Times

Планів безліч, але вони впираються в ресурси, а тепер ще й у карантин. Котомістечко до цього дня не легалізоване — воно існує в зоопарку на усних запевненнях мера Віталія Кличка, який обіцяє з 2017 року «вирішити проблему». З його вуст навіть прозвучала фраза: «Не турбуйтеся, в зоопарку всім місця вистачить, вас ніхто не зачепить».

29 січня 2020 року наше питання розглядали на еко-комісії Київради після багаторічного листування з чиновниками. Тоді Костянтин Яловий пообіцяв нам, що на наступному засіданні комісії чиновники звітуватимуть про легалізацію Котогородка. Але донині — мовчання, посилене карантином.

Місце війни, через яку тварини постійно «не на часі», зайняв коронавірус. Втім, і до АТО  бездомні тварини в устах чиновників були «не на часі».

Котомістечко, як і весь Київ, засипало снігом 22 березня 2020 року / Фото Анжеліки Комарової, для UA-Times

Боротьба триває

Анжеліка отримала несподівану «відпустку» у вигляді п’яти днів, коли в київський транспорт почали пускати тільки співробітників необхідних для життєзабезпечення столиці підприємств.

Станом на вихідні, 28-29 березня, волонтери Котомістечка отримали від КМДА п’ять спецквитків на проїзд у громадському транспорті. Заявки на них подавали 21 березня, приїхали ці шматочки картону аж 25 березня, на п’ятий день суворих обмежень. Всі ці дні «Зоокотів» годували Олег та волонтерка Марина Куценко. Марина добиралася  пішки з району Нивок. У суботу до нашої толоки приєдналася волонтерка, яка приїхала велосипедом з району Солом’янської площі.

Кинутий нами на Facebook клич про солідарність теж спрацював — 24 березня дама-меценатка подарувала нам кілька мішків корму, а двоє молодих людей на авто привезли їх прямо до воріт зоопарку, відразу поповнивши ряди наших гостей-«гладильників» котів. Фелінотерапія — найкращий засіб від стресу та інформаційної інтоксикації.

Спецквитки, як виявилося, «працюють» через раз через те, що ми, волонтери, не в штаті зоопарку — до спецквитка потрібна довідка з роботи. У трамваї, що йде на вокзал, контролер не перевірив у нашого волонтера навіть паспорт. А в 220 маршрутці камуфльований охоронець на пару з полісвумен заявив: «Сьогодні ще їдьте, але завтра щоб була довідка з роботи або посвідчення». 27 березня волонтера пустили в ту ж 220 маршутку по «картонці», не питаючи посвідчення.

Толока в Котомістечку 28 березня 2020 року / Фото Едгара Гостяєва, для UA-Times

Окремого висвітлення заслуговує тема, як добираються до своїх притулків і точок годування та стерилізації інші волонтери Києва. Боротьба за життя і здоров’я котів Київського зоопарку триває. Пережили Майдан, виживаємо в воєнний час, переживемо й карантин.

Олег Андрос

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *