Секретаріат КМУ не володіє інформацією, яку оприлюднює В. Гройсман
01.03.2019
Як Ви можете врятувати дикі квіти від знищення в Україні
04.03.2019

Щоб Україна не почала імпортувати питну воду, треба оголосити війну водяному горіху, цвітінню та порошку з фосфатами

Клімат стає усе жаркішим, вологи стає менше і менше. Є два головні способи зарадити цьому, два способи забезпечити повноводність наших річок та озер. По-перше, збереження існуючих та відновлення знищених ретивими меліораторами боліт. По-друге, відновлення меандр (звивин) спрямлених тими ж меліораторами річок.

Ці очевидні для професіоналів речі чомусь залишилися поза увагою учасників прес-конференції з шокуючою назвою «До 2050 року Україна почне імпортувати питну воду», яка пройшла на цій неділі у Києві. Наприклад, голова Громадського об’єднання «Чистий Дніпро» Дмитро Надєєв говорив переважно про 1) очищення водойм від водяного горіха; 2) очищення водойм від синьо-зелених водоростей; 3) необхідність «створити і почати виконувати нову комплексну екологічну програму із заліснення територій і очистки річок»; 4) необхідність впровадження Стратегії зрошення і дренажу до 2030 року.

На фото: Заплавний ліс на одній із стариць Десни.

Хоча прозвучали і влучні пропозицій. Давайте вникнемо у них детальніше.

Водяному горіху – оголосити війну!

Водяний горіх, якого в останні роки стало катастрофічно багато в наших річках, треба виключити з Червоної книги України. Бо інакше його не можна не те що викошувати, а навіть просто збирати. От тільки марно вимагати цього від Міністерства екології та природних ресурсів (Мінприроди) до того, як питання не буде розглянуто Комісією з Червоної книги. В законі про Червону книгу сказано: «Рішення  про занесення видів тваринного і рослинного світу до Червоної  книги України приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за поданням Національної комісії з питань Червоної книги України».

Тому громадськім діячам в першу чергу потрібно звернутися з відповідним клопотанням до секції ботаніки цього поважного органу. Закон надає нам таке право: пропозиції «можуть вносити відповідні науково-дослідні  установи, державні і громадські організації, окремі фахівці, вчені. Ці  пропозиції мають містити наукове обґрунтування»…

Академіки та доктори наук, фахівці-практики порадяться і винесуть свій вердикт. Який потім має затвердити вже Комісія в цілому. А міністр екології та природних ресурсів відповідно до закону вже просто видає наказ про затвердження рішення Комісії.

Цвітінню води – війну!

Цвітіння водойм, у першу чергу – водосховищ, особливо дніпровських, дійсно серйозна проблема. Але причина цього явища – не тільки загально відоме збільшення сезонних температур. Є й інші. Зокрема, уповільнення течії та фосфатне забруднення водойм.

Течії практично немає у наших річках, бо вони перегороджені дамбами та греблями. Доцільність існування яких доволі активно захищали ще два учасники прес-конференції: доктор географічних наук Віктор Вишневський та заступник начальника міжрегіонального офісу захисту масивів дніпровських водосховищ Ігор Стрілець. Але для відновлення течії потрібно не тільки анулювати більше гребель, але не допустити  створення будь-яких нових гребель і дамб.

На фото: Так чудово виглядає Дніпро на незарегульованій ділянці русла. Гомельська область, Білорусь. В Україні незарегульованих ділянок Дніпра практично не залишилося.

Це очевидно і для великого числа громадських активістів, зокрема, учасників ініціативи, які виступають проти побудови у верхів’ях Дністра шести гідроелектростанцій. Ці небезпечні гідро будівні плани записані у урядовій Програмі розвитку гідроенергетики до 2026 року. Незабаром «Активні Громадяни» детальніше розкажуть про ініціативу «Врятуй  Дністер від ГЕС».

Щодо фосфатного забруднення, то учасники прес-конференції говорили лише про такі способи його зменшення, як побудова або реконструкція очисних споруд для зливової каналізації, комунальних стоків та промисловості. Це треба робити. Але тим часом є надзвичайно швидкий і простий спосіб значно зменшити фосфатне забруднення. Досить Кабміну ухвалити постанову про заборону використання та продажу фосфатовмісних миючих засобів. Сучасна наука розробила великий спектр пральних порошків та посудомийних гелів, у складі яких фосфатів немає. Їх достатньо на нашому ринку. Чому ж така постанова досі не ухвалена і навіть не написана? Тому що виробникам старих порошків треба кудись збувати свою продукцію і вони вміють лобіювати свої інтереси. У той час як у передових країнах Європи подібні обмеження на фосфатовмісну побутову хімію давно існують.

Заліснювати? Очищувати?

Будь-який успішний у географії учень середньої школи знає, що Україна має кілька кліматичних зон. Зокрема, понад 40% нашої території – це степ. У степу дерева не ростуть – клімат тут для них не підходящий. Тому садити у степу ліс – це дурно витрачати час, кошти і зусилля. Посадки масово сохнуть, пошкоджуються комахами тощо. Тим більше, що за традицією у наших південних областях лісники садять суцільні сосняки. Створюючи таким чином монокультуру, яка є дуже вразливою, нестійкою – і до пожеж, і до посух, і до, знов-таки комах та хвороб.

Понад те, часто заради створення лісів на Півдні нерідко знищують степові ділянки. Хоча степів у нас залишилися просто крихти і їх треба берегти-берегти-берегти. Тому треба приділяти увагу лісам у Лісостепу, на Поліссі, в Карпатах. І у першу чергу врегулювати рубки. Бо ефективніше зберегти дорослий, стійкий, повноцінний ліс, ніж садити новий, який потім треба доглядати десятки років.

Очищувати річки

Ігор Стрілець пропонує робити це земснарядами. Знов-таки не буду сперечатися щодо великих водосховищ, створених на великих же річках – це окрема тема. А річкам меншим земснаряд – це як посмертний розтин замість грамотного терапевтичного лікування. Це нищення нерестовищ, загроза життю черепах та іншої водної живності й рослинності.

З економічної точки зору земснаряд – це зона підвищеного корупційного ризику: порахувати, скільки і куди було переміщено грунту дуже складно, що дає фантастичні можливості для зловживань з бюджетами.

А як же чистити річки? Вони ж таки замулюються? По-перше, сильно замулюються не так річки, як створені на них водосховища – про це сам пан Стрілець і сказав у своєму ж виступі на цій же прес-конференції. Тож перший крок до самоочищення річок – знести греблі. Другий крок – не заважати річці жити своїм природним життям: розливатися навесні, підмивати береги, закручувати вири, тішитися на перекатах.

На фото: Варварський видобуток піску у річищі Десни, околиці селища Новосілки Вишгородського району Київської області. Знищені нерестовища, спаскуджені береги, пошкоджений ліс.

А як же збитки від затоплень і підтоплень? – спитаєте ви. У цивілізованому світі гідрологи давно склали карти максимально можливих рівнів повеней (зазвичай, за 50-річний період). Хочеш будувати житло або займатися господарством у цих ризикованих, так званих червоних межах? Займайся. Тільки страховки ти не отримаєш. Ніхто тобі у разі чого компенсацію виплачувати не буде. Отак!

А як, наприклад, впораються з повінню на зразок 1970 року «хатинки», які незаконно побудовані на засипаних піском колись багатющих нерестовищах Кончі-Заспи (це нижче Києва, на правому березі, в заплаві Дніпра) та околиць?

На фото: Київ, одна з близьких до води вулиць Подолу. Колись Дніпро «давав жару», вільно розливаючись у своєму річищі.

Ще чистоті річок дуже помагає суворе дотримання режиму прибережних захисних смуг. Тут теж є місце для громадської активності – і повідомляти про такі порушення у Державну екологічну інспекцію (ДЕІ), і стежити, щоб повноваження цієї інспекції не обмежували дурними мораторіями на перевірки, і «штовхати» реформування ДЕІ, і багато інших способів. Про те, як у нас не дотримуються законів про прибережні захисні смуги, читайте в нашій публікації «Як вкрали водонасосну станцію на Русанівці: за 902 грн продавали рухоме майно, а віддали усю будівлю»

Є стратегії, а є – стратегії

Ну і нарешті про Стратегію зрошення-2030. Не сперечатимуся з тим, що поливні землі можуть дати більший врожай, ніж богар (не поливні землі). Але хотів би спочатку отримати відповідь на два питання, які задаю на різних подібних заходах не перший рік:

— 1. скільки саме води треба на полив?

— 2. скільки її можна для цього забрати з природи без шкоди для цієї ж природи?

Ніхто мені досі чітко не відповів на ці два питання. Зокрема, й ще один учасник прес-конференції — директор Інституту водних проблем і меліорації НААН (Національної академії аграрних наук) Михайло Ромащенко.

Таким чином, якщо води таки не вистачить, то може краще перестати південні землі мучити плугом і краще перетворити їх на пасовиська? Або іще якийсь безполивний варіант використання сільськогосподарських угідь Півдня пошукати?

Ці та інші питання по збереженню нашої водної спадщині можна обговорити на сайті  Міністерства екології та природних ресурсів (menr.gov.ua) в розділі проект Стратегії водної політики України.

Чи повториться сасикська трагедія?

Хоча от на інше питання, яке «Активні громадяни» задали Михайлу Івановичу, він відповів чітко. Я поцікавився, чи не обернеться його пропозиція, активно використовувати воду Дунаю, повторенням трагедії, яка сталася понад 30 років тому на південному заході Одещини. Тоді радянські підкорювачі природи попри протести екологів почали будувати так званий канал Дунай-Дніпро. Встигли прорити канаву від Дунаю до лиману Сасик. Лиман відділили від моря дамбою, викачали з нього морську воду і залили туди прісну, дунайську. Водообмін у новоствореному озері провели тричі і вирішили, що цього досить, аби Сасик став прісноводним. Тож воду з Сасика вже використали для поливу ріллі. Та не врахували, що грунти під Сасиком теж насичені солями. В результаті сотні тисяч гектарів родючих земель перетворилися на солончаки. Отримали й багато інших «подаруночків», про які варто якось нагадати окремо, бо вже виросло покоління нових «підкорювачів», які про цю історію не пам’ятають і готові повторити помилки своїх попередників.

На фото: Ось чому річки не можна спрямляти.

Втім, пан Ромащенко людина доволі досвідчена, тому уроки Сасика враховує. І пропонує воду Дунаю в Сасик більше на закачувати, старими зрошувальними каналами не користуватися, а подавати сучасними пластиковими трубами. Може щось із цього і вийде. Але як людина, яка була свідком безоглядного нищення природи меліораторами, я усе ж дуже уважно хотів би подивитися як на цей, так і на інші подібні проекти.

Таке право надає нам Закон про оцінку впливу на довкілля (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2059-19) . Про який теж, як про важливий інструмент контролю з боку громади, ми обов’язково розкажемо.

Висновки: якщо ГО «Чистий Дніпро» доможеться для початку ухвалення постанови Кабінету Міністрів про заборону фосфатовмісних миючих засобів та виключення водяного горіха з Червоної книги – це буде просто чудово. А взагалі проблем у водній сфері України надзвичайно багато. А лобіювати доволі сирі меліораторськи програми… Краще давайте їх спочатку детально обговоримо.

Олег Листопад

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *