«ПРОЗОРО» не зовсім прозора та ще й з кримінальним душком
10.03.2019
Прокопів та Омельченко витратили по 0,5 млн гривень на матеріальну допомогу
12.03.2019

Книгу скарг поміняли на «чорний ящик». Наш досвід

На цьому тижні з легкої руки першого заступника міністра економічного розвитку і торгівлі України Максима Нефьодова та голови Офісу ефективного регулювання (незалежний експертно-аналітичний центр, який фінансується Європейським Союзом в рамках проекту FORBIZ та  Ініціативи EU4Business) Олексія Гончарука уряд України скасував Книгу скарг. Хоча доповідав на цю тему на засіданні Кабінету Міністрів міністр економічного розвитку і торгівлі Степан Кубів, ініціатива виходить саме від цих двох людей. Восени минулого року на тему скасування практики з Книгою була гаряча дискусія: споживачі наводили купу аргументів на користь Книги, але урядові хлопці вважають себе розумнішими і зробили по-своєму.

Головним аргументом противників Книги восени було те, що зараз усе треба робити в електронному вигляді. Паперовий аналог мусить замінити електронний сервіс на порталі Держпродспоживслужби —  «Електронне звернення громадян». Хто модерує портал – невідомо. Коли, ким саме і як будуть надаватися відповіді людям – невідомо. Хто буле аналізувати кількість скарг на конкретного підприємця і яке рішення буде прийматися після такого аналізу і, знову, ким — теж невідомо. На порталі жодного слова про це. Суцільний «чорний ящик» з незрозумілим статусом.

«Активні Громадяни» відправили свою першу скаргу на https://consumer-gov-ua-appeal.ml/, щоб зрозуміти, як воно працює. Скарга була швидко зареєстрована, на емейл прийшло повідомлення про це, відповіді по суті питання поки чекаємо. Але допис внизу нашого звернення «Сервіс надається в тестовому режимі — вибачте за можливі незручності», якось не дає приводу надіятися за швидке вирішення піднятого нами питання про несвоєчасне вивезення сміття в деяких мікрорайонах Києва, за що кияни в більшості своїй платять кожного місяця.

Слайд із презентації Степана Кубіва

Другим аргументом для позбавлення від Книги скарг стала начебто дороговізна ведення Книги  для бізнесу. Восени Олексій Гончарук писав, що це обходиться у 200 гривень кожному підприємцю на рік. А оскільки таких підприємств, за його даними, понад 200 тисяч, то мало би вийти десь 40 млн грн «зайвого» навантаження на бізнес. Потім фігурувало 528 грн витрат та одне підприємство і 125 млн – на всіх, на усю бізнесову спільноту країни. Хоча простий пошук у Інтернеті висвічує купу дешевших пропозицій придбати книжку – і за 50 грн, і за 20 грн, і навіть за 6.70 грн. Тоді що ж так дорого у можновладців виходить? Доплачувати співробітнику за те, що прив’язав до книжки кулькову ручку, ціна якої ще одна гривня?!

Третій аргумент – антикорупційний – начебто найвагоміший. Скасування Книги скарг ініціювала  громадська організація Спілка українських підприємців (СУП). Зокрема, її активний учасник і підприємець Ігор Дядюра. Підприємців можна зрозуміти. Перевіряючі, які приходять до них, мають часто дуже просту мету – отримати хабар. До рішення уряду за відсутність Книги скарг, наприклад, добряче штрафували. А так – нема книжки, нема однієї проблеми. Але виходить, що боротьба за права одних громадян – підприємців, ведеться за рахунок прав інших громадян – споживачів.

А далі виникають питання:

1. Що робити тим споживачам, які не мають смартфонів? До речі, мати смартфон не є обов’язком громадянина України.

2. Де законодавчо закріплено законність будь-якого електронного сервісу подачі скарг?

3. Чому перед відмовою від «старого і архаїчного» (Книги скарг) не запрацювало у повному режимі  «нове і сучасне»?

На ці питання «Активним Громадянам» так відповів один з ініціаторів прощання з Книгою скарг — голова Офісу ефективного регулювання Олексій Гончарук. На перше питання його відповідь була такою: «Тим, хто не має смартфона, треба подавати письмову скаргу до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держспоживслужби)». На друге: «Книга скарг і пропозицій НЕ є інструментом подачі скарг і НІЯК не захищає від порушень законодавства».

Представник громадської організації Спілка українських підприємців Ігор Дядюра дав споживачам декілька варіантів захисту своїх прав без Книги: «Що робити тим споживачам, які не мають смартфонів? Звертатись до адміністратора в залі спочатку, ручкою шариковою писати скаргу, ніякі «книги» для цього непотрібні. А ще можна звертатись до відповідних державних служб через контакт-центри (повно їх всяких, аж до Урядового). В важких випадках — йти до суду. У будь якому випадку — корисно читати «Закон про захист прав споживачів«. Так, мати смартфон не є обов’язком громадянина. Як і мати доступ до Інтернет. Але активно захищати свої права самому за наявності бажання і потреби — як раз обов’язок самого споживача, а не якоїсь «обслуги». 


Далі пан Дядюра каже: «Перевірка голодним чиновником» — це прогресивне? Не можу погодитись. Крім того, ніхто не забороняє Держхарчспоживслужбі робити перевірки. Для мене — робили, декілька. Результативно, з перерахунком в мою сторону 17 тисяч гривень. Просто треба цим займатись, а не тупим совкізмом-популізмом типу Книги скарг».

Щодо Закону про захисти прав споживачів, то він може і непоганий, але точно має один мінус – у ньому відсутній механізм реалізації усіх тих чудових прав, які ним наділені громадяни. Те саме і з Законом про електронні довірчі послуги. Механізми реалізації законів прописуються у підзаконних актах – постановах, рішеннях, правилах, наказах. Про це «АГ» докладно розповіли на прикладі реалізації Закону про праліси, виконання якого доводиться дійсно домагатися через суд.

Тож де ці підзаконні акти щодо захисту прав споживачів? Правильно, немає. Тому усі згадані електронні сервіси – це просто ініціативи і побажання міністерств, а не узаконені інструменти дії. Тому і права, записані у законі залишаються збільшу декларативними. А під Книгу скарг підзаконний акт був. «Древній», але чинний. І практика застосування її була. Прикладів успішного використання цього інструменту теж є чимало. А от прикладів використання електронних сервісів для захисту прав споживачів поки що ніхто не навів. І ми поки чекаємо на рішення питання по зверненню журналіста «Активних Громадян».

 «З початку 2017 року Держпродспоживслужба припинила проводити перевірки закладів ресторанного господарства щодо виконання ними заборони на куріння. Причина — прогалина в законодавстві. У законі прописано, що служба може штрафувати за куріння в ресторані, а от слова про проведення перевірки нема. Такий собі абсурд. Але важливо наголосити, що 5 років (з 2012 по 2017) перевірки успішно здійснювались, і закон виконували понад 90% ресторанів. Як тільки перевірки припинились — виконання пішло на спад. Як гриби почали з’являтися кальянні, навіть де-не-де повідкривали зали для курців. Залишити запис у книзі відгуків та пропозицій було чи не єдиним інструментом споживача офіційно поскаржитись на куріння в закладі і попросити адміністрацію припинити порушення. Наші волонтери, які проводили громадські перевірки ресторанів щодо дотримання антитютюнового законодавства, успішно користувалися цим механізмом. Зараз же споживач не зможе навіть таким чином повідомити про порушення і попросити про захист своїх прав», — розповіла нам, чим в результаті закінчиться відправка в історію Книги скарг, активіст Громадського  об’єднання «Життя» Оксана Тотовицька.

Олег Листопад

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *