Одкровення шанувальниці «Книжкового арсеналу»

28.05.2019

1 359

IX Міжнародний фестиваль «Книжковий арсенал», що минулого тижня пройшов у Києві, цього року здався мені ще різноманітнішим, ніж у попередні роки. Це мій четвертий «Книжковий Арсенал», останніми роками потрапляю у четвер, цього разу ще була і в суботу. За один день зустріла до десятка друзів і знайомих, колег, тих, кого давно не бачила, і це було приємно.

В одному з перших залів є столик огляду новинок, можна потримати у руках і погортати книжки різних видавництв, а потім знайти їх за кодом стенду. Якби мені хотілося просто почитати, я б придбала збірку оповідань Катерини Бабкіної «Мій дід танцював краще за всіх» видавництва Komora, я чула, про неї гарно відгукнулася письменниця Оксана Забужко.

Впало в око гарно оформлене видання ArtHuss – «Основи. Графічний дизайн 01: Підхід і мова». Воно виглядало практичним, але на такі книжки гроші доводиться відкладати. Для тих, хто любить краєвиди і не підозрює, які вони бувають тут, в Україні, я б радила «Ukrainer. Країна зсередини» ВСЛ. Це дуже гарний альбом з фотографіями експедиції, яка об’їхала всю країну. У них навіть окремий стенд з віртуальними окулярами був на другому поверсі Арсеналу. З видань, які «хочеться і колеться», ще б відзначила «Казки для дівчат-бунтарок», дві частини, від видавництва «Видавництво». Якщо ж у вас є діти-підлітки, то несподівано видавництво «Академія» має цілу серію саме для них. Взагалі, дитяча книжка на Арсеналі – окрема тема. На велику автограф-сесію зібралося біля 50 українських авторів і авторок, тому для них відведено окреме крило будівлі.

Я відстежую програму науково-популярного журналу «Куншт», це українське видання з дуже молодим колективом. Вони об’єднуються з видавництвами і популяризаторами науки – фізиками, біологами, медиками, астрономами, розповідають про книжкові новинки і одночасно – про цікаві теми. Наприклад, чому ми перестаємо цікавитися усім, коли виростаємо, або чи відрізняється мозок генія від мозку звичайної людини, про позаземні цивілізації і про експедиції за Полярне коло. Цього року я послухала на вуличній сцені розмову Антона Сененка, Юлії Безвершенко, Іллі Філіпова й модераторки Ірини Єгорченко про книжки видавництва «Наш Формат» «Наука для душі. Нотатки раціоналіста» і «Просвітництво сьогодні», а от у суботу на лекцію Ольги Маслової про ДНК не встигла, шкода.

Зазирнула в Кінозал, а там – презентація фільму «Бебісітери президента», яку організовувало Громадське телебачення. Фільм створили на основі одноіменного реаліті-шоу. П’ятеро хлопців та дівчат з різними політичними поглядами збираються голосувати на виборах президента України у 2019-му році. Під час дискусії глядачі запитали, чи цікавиться молодь політикою. І виявилося, що в процесі зйомок і спілкування герої захопилися тим, що відбувалося, і пообіцяли відстежувати роботу новообраного президента і надалі. Для представників старших поколінь це шоу – віконце в життя наймолодших виборців. Мені дуже сподобалася ідея.

Фантастична програма «Дзеркальний лабіринт» теж дуже цікава. Не перший рік перекладають і видають фантастику КМ-Букс, НК «Богдан», КСД, ВСЛ, усе завдяки спілкуванню з читачами і їхній підтримці. Увагу до цього жанру привертає спільнота любителів фантастики «Зоряна Фортеця», вони влаштовують зустрічі з авторами, перекладачами, видавцями, зокрема і на «Книжковому Арсеналі». В один день одночасно відбувалися презентації «Дому Химер» (у 2019-му з’явилося ціле молоде видавництво «Дім Химер», яке збирається видавати горор, темне фентезі, трилери, стім-панк) та іноземних новинок, я все ж пішла на останню. Захопили розповіді про «Ачелерандо» Чарльза Стросса й «Ехопраксію» Пітера Воттса, учасники дискусії обговорювали, як збуваються передбачення фантастів у мабутньому. Але ціни «кусаються», тому відклала придбання цих книжок.

Зате із задоволенням читаю ще одну новинку – «Загалом безпечна» з циклу Дугласа Адамса (може, ви бачили фільм «Автостопом по Галактиці» за першою книжкою), взяла в бібліотеці. Перекладач Олексій Антомонов був скромним і зазначив, що четверта і п’ята частини трошки слабші, але виграють завдяки майстерному перекладу. Я з ним згодна.

Пробігала мимо студії радіо «Культура» на першому поверсі – підслухала частинку прямого ефіру. Слухали в записі Ірину Жиленко, Мар’яна Савка читала власні вірші, Римма Зюбіна – Федеріко Гарсіа Лорку і Оксану Лятуринську. Кажуть, пані Мар’яна потім ще співала на вуличній сцені про Франческу і Доржа Бату. Читання під музику і такі виступи – вже невід’ємна частина арсенальних подій.

Неможливо бути на Арсеналі й піти без листівок. Другий поверх, де також розташовуються сцени подій, виставки і стенди художників, здався цього року жвавішим. Я фанатка Марисі Рудської і Мар’яни Микитюк, художниці зазвичай оздоблюють спільний стенд. Купила в них закладки у формі кита і листочка. Марися створює химерних яскравих персонажів, ілюструє календарі для Товариства охорони птахів, захоплюється дайвінгом, тому в неї останнім часом багато малюнків підводних мешканців. А Мар’яна зображає персонажів з емоціями, також любить рослини, мохи і лишайники, у неї детальні ботанічні ілюстрації, на яких знайомі нам трави і спеції виглядають справжніми, а не мальованими.

Трошки про мою особливу любов – повість «Франческа – володарка офіцерського жетона». У суботу понад дві години її автор, Андрій Васильєв, він же Дорж Бату, роздавав автографи читачам. Друком вийшла вже друга частина історії про його напарницю з Центру управління польотами NASA, в якому герої працюють операторами корекції траєкторій космічних супутників. Франческа – геніальна в математиці, книголюбка, любителька яскравого макіяжу і майстериня з кидання апельсиновими шкірками в свого напарника. Через складний характер вона втрапляє в різні халепи. Під час першої презентації Андрій розповів, як дізнався, що у Франчески аутизм, і наскільки важливо приймати людей, незважаючи на те, чи вписуються вони в наші уявлення. Книжка про команду центру, яка з гумором і підтримуючи один одного долає різні труднощі, а також про космічні апарати і роботу в Центрі. Для мене це ще про те, що математичні вміння і модні туфлі на високих підборах – це однаково важливі частини особистості Франчески, приклад того, що ми можемо робити усе, що хочемо, незважаючи на стереотипи.

На другій годині в черзі я озирнулася – позаду люди продовжували ставати за автографами, поруч розгортали сцену для наступної події і запинали денні виставки чорними завісами. Інші відвідувачі Арсеналу дивувались, куди така черга, цікавились «А про що книжка?». «Це справжні люди?», – питали вони про персонажів. І ми майже хором відповідали: «Так».