Екокатастрофа лиману Сасик очима режисера з США

Американська фулбрайтівська (U.S. Fulbright Scholar Program – американська програма, що надає кошти вченим та митцям, чимало українців теж отримували таку підтримку) дослідниця Андреа Одежинська (США) днями представила у Києві фотовиставку «Природа проти розпаду» та  документальний фільм про повільну екологічну катастрофу навколо озера (колись – лиману) Сасик. Фільм – державною мовою України, субтитри до тексту – англійською.

Розмовляє  пані Одежінска-Гнат українською мовою. Жінка народилася в Філадельфії, штат Пенсільванія, а її мати родом з Івано-Франківська. Проект зі створення кінофільму про озеро Сасик американка реалізує в рамках Програми академічних обмінів імені Фулбрайта в Україні. Автор розраховує завершити роботу до літа 2019 року.

Одежінска-Гнат (зліва) з Іриною Вихристюкою, яка бореться за повернення курорту Сасик світової слави понад 30 років

Андреа – стипендіатка Фулбрайта 2018-19 рр – є незалежним кінорежисером. Її документальний фільм “Felt, Feelings and Dreams” («Почуття, відчуття та мрії») вже демонструвався у Museum of The Moving Image та The Rubin Museum of Art (Музей рухомих картин та Музей мистецтв Рубіна) у Нью-Йорку.  Вона отримала нагороду “Best Short Feature” (Найкращий короткий метр) від глядачів на фестивалі екологічного кіно Princeton Environmental Film Festival (Прінстонський фестиваль екологічних фільмів).

Зйомки Одежинська проводила у містах Вилкове, Татарбунари та Ізмаїл, де поспілкувалася з директором Дунайського біосферного заповідника Олександром Волошкевичем, начальником Дунайського регіонального управління водних ресурсів Юрієм Махненко, директором Національного природнього парку “Тузловські лимани” Іриною Вихристюк, та пересічними громадянами, які десятиліттями страждають від наслідків експерименту ще радянських «перетворювачів природи».

Сасик був морським лиманом. Але на початку 1980-х керманичі СРСР вирішили зробити з нього  прісноводне водосховище, щоб використовувати для зрошення прилеглих територій. Лиман відокремили від моря за допомогою дамби довжиною близько 15 км, яку зміцнили бетонними плитами. Новостворене озеро з’єднали з Дунаєм за допомогою каналу довжиною близько 14 км, який біля Дунаю починається монументальним Головним шлюзом.

Передбачалося воду Сасику опріснити завдяки водообміну з Дунаєм. Однак вчені прорахувалися, і солона вода пішла на цінні сільськогосподарські землі, перетворивши величезні площі на солончаки. Збитки досі ніхто не називає. Проте зрошувальні системи (хоча і значною мірою знищені) усе ще перебувають на балансі місцевих підрозділів Держводагентства. Є навіть плани їх відновлення, але це потребує величезних, нереальних у нинішній ситуації, коштів. А головне, що попри те, що води хоча таки опріснилася, якість її просто жахлива.

Зміна режиму лимана-озера викликала величезні зміни клімату, гідрологічного режиму та способу життя місцевого населення. Збільшилася захворюваність, пішли за водою усі кліматичні якості, погіршився клімат, відбулося підтоплення верхів’я лиману (там, де впадають річки Сарата та Когильник), руйнуються (вітрова та водна ерозія) береги.

Я не раз бував у цих краях, вивчав ситуацію як еколог і журналіст. Тому однозначно погоджуюсь з тими фахівцями, які говорять, що треба прибрати дамбу і повернути водойму його морської акваторії. Однак в цьому є ряд складнощів. Перш за все те, що дамба побудована надзвичайно надійно.

За деякими підрахунками для її розбирання знадобиться не менше ресурсів, ніж для її побудови – близько 100 млн грн. З іншого боку військові, які давно квартирують у цій місцевості і не з чуток знають проблеми Сасика та околиць, запевняють, що готові швидко і відносно недорого висадити дамбу у повітря – аби лише була команда.

Додамо, Одеська облрада свого часу ухвалювала рішення про роздамбування озера Сасик, однак влада міняється швидше, ніж це рішення реалізовується. А потім приходять нові голови ОДА, нові керівники облради, нові керівники міністерств, відомств, Кабміну тощо… і їм знову треба пояснювати, переконувати, доводити правоту місцевого люду та природи. Аж тут знову – гоп… Новий президент, новий парламент, новий Кабмін… нове коло поневірянь і просвітництва чиновників…

Багато років намагається відновити морський статус Сасика Ірина Вихристюк – у недавньому минулому голова громадської організації «Відродження», а зараз – директор національного природного парку «Тузлівські лимани».  Вона і цього разу знайшла час, щоб ввести у проблему українку з Америки, яка виявилася більш співчутливою і уважною до ситуації татарбунарців, ніж столичні та одеські бюрократи. Я дивився цей фільм, ці фото, і бачив не тільки те, що на них зображено, а й те, що залишилося за кадром. Чого вартий лише старовинний козацький цвинтар на березі лиману. На фото Андреї – козацькі камяні хрести. А я за ними бачу більше. Бачу інший бік цвинтаря, обернутий до лиману-озера, бачу домовини і кістки, які стирчать з обривчастого берега і, підмиті хвилями та видуті лютими вітрами, падають у брудні сасикські хвилі.

На фото Андреї – іржаві труби непрацюючої меліоративної системи. А я бачу шматок засоленого, колись шалено родючого, а тепер – вбитого радянськими «пакарітєлямі пріроди» чорнозему, бачу розгублені очі землеробів, які не знають, куди тепер себе подіти. Постаріли, а то й пішли з цього світу ті землероби та рибалки, що гіркими сльозами зустрічали мене, тоді ще студента-біолога Київського державного університету у вже далеких 1980-х роках. Їх діти вже знайшли своє місце у житті:  хтось обробляє виноградники у сусідніх, менш вражених катастрофою районах, хтось ловить рибу для «дяді» у каламутному Сасику, а хтось подався світ за очі і лише якоюсь випадковою блакитною іскоркою майне у їхніх очах спогад про спекотну, але привітну і колись багату на щедрі урожаї батьківщину.

На презентації виставки і фільму я спитав у Андреї, чи планує вона показати цей фільм нашим урядовцям. Відповідь була: «Так». Але якою буде відповідь самих чиновників та політиків? Побачимо.

Олег Листопад

*Роботи Одежинської були представлені на: Hamptons, Rotterdam, Kansas City Kansas, Sarasota,  Garden State, Princeton Environmental, Rural Route, Craft In Focus, Kinofest та багатьох інших фестивалях в усьому світі.

Андреа Одежинська здобула M.F.A. у The American Film Institute in Hollywood, CA.  Понад десять років викладала кіновиробництво у School of Visual Arts у Нью-Йорку. Також Андреа є однією із засновниць The Yara Arts Group у Нью-Йорку.