Допомога постраждалим від війни зараз лежить на плечах громадських діячів

Село Андріївка, Київської області

Поки продовжується війна з російським окупантом, органи влади на місцях не справляються з підтримкою найбільш постраждалих верств населення в регіонах, які перебували деякий час під окупацією армії Росії. Ця функція лягла на плечі волонтерів – рядових українців, а також представників громадських організацій та благодійних фондів. Оскільки в умовах війни фінансові резерви українців зі зрозумілих причин тануть, без допомоги міжнародних організацій робити це все складніше.

Громадська організація “Давайте разом” з початку війни надавала допомогу соціально незахищеним киянам. Потім, коли вдалося прогнати ворога з Київської області, активісти ГО почали підтримувати жителів найбільш на той момент зруйнованих міст та селищ – Ірпінь, Буча, Андріївка, Королівка, Макарів, Перемога, Калинівка.

Далі були розбиті села Чернігівської області.

Село Грабівка в Чернігівській області. Тут повністю зруйновано дві вулиці

Всюди громадські діячі слухали людей, які окрім своїх сумних і жахливих історій про окупацію та бомбардування розповідали і про те, як вони один на один залишилися зі своєю бідою. Так, вони вірять, що російський агресор понесе відповідне покарання, а держава в кінцевому результаті надасть компенсацію за вбитих внаслідок військових дій рідних, за зруйновані будинки та за пошкоджене майно. Але зараз окрім волонтерів таким людям більше нікому допомогти.

Село Перемога, де стояла армія Росії

Громадські діячі ГО “Давайте разом” поділилися з “Активними громадянами” своїми думками про сьогоднішню волонтерську місію в Україні і чому вона так важлива.

Чому потрібна допомога

Буча – колись квітуче українське місто, яке зараз є символом нелюдяності російських військових. Вулиця Яблонська стала містом масової казні мешканців Бучі, в основному чоловіків, тіла яких весь час окупації ріднім не дозволяли забрати з вулиці та поховати. Страшну картину – вздовж довгої вулиці через декілька хат лежать тіла людей – побачили українські військові, коли увійшли в звільнене місто. Там місяць пролежало тіло чоловіка Ірини, яка з приходом “руського миру” залишилася не лише без сім’ї, але і без будинку – після страти чоловіка російські солдати закидали будинок гранатами.

Під час пожежі разом з хатою згоріли всі документи Ірини. Їй вдалося відновити паспорт лише в середині липня.  З моменту окупації у березні та до цього моменту ніякої роботи у Ірини не було. Без документів вона не могла отримати грошову допомогу від держави, не могла зареєструватися на допомогу від міжнародних організацій, а також зареєструвати своє пошкоджене житло та майно. Звісно вдові допомагали родичі, сусіди. І волонтери, які видають допомогу без паспортів.

Мої родичі поки мене терплять, але, звісно, потрібно якось самостійно жити далі. А де після всього взяти сили? Знаєте, волонтерська допомога це ще і психологічна підтримка. Ти розумієш, що комусь потрібен“, – поділилася своїми думками Ірина під час приїзду до неї волонтерів з “Давайте разом”.

Приблизно такі ж слова чули від людей в селах Королівка Київської області та Грабівка Чернігівської області. Тут багато зруйнованого житла, а значить зруйнованого життя місцевих жителів. Більшість молодого населення, яке б могло піклуватися про літніх людей, ще не повернулося з евакуації. Магазини та аптеки ще не відновили роботу навіть у сусідніх селах, тому отримати товари першої необхідності дуже важко. А ще тут жаліються, що місцева влада не цікавиться проблемами постраждалих людей. Мешканцям, які втратили будинки, ніяка допомога не надається навіть у вигляді консультацій, що їм потрібно далі робити.

Реальність з відновленням приватного сектору

У віддалених селах відновлення житла зараз відбувається за властний кошт і власними силами постраждалих. Доходить до того, що місцеві чоловіки беруть на себе обов’язки служб ДСНС.

“У будинок сусідки, якій майже 90 років влетіла ракета. Слава Богу, не було вибуху і не сталася пожежа. З березня до середини липня ракета так і стирчала в полу біля пічки бабулі, яка, до речі погано бачить. Чекали майже чотири місяці на рятувальну службу. Днями самостійно відрізали ракету від полу. Але в даху ж дірка. Бабуля закрила її подушкою, але так неможливо зимувати“, – розповів сусід мешканки Грабівки поважного віку.

Приватний сектор в Ірпені – ще одному символі військових злочинів Російської Федерації – теж власними силами намагається підготуватися до зими. Художниця Ольга, в будинку якої від удару снаряду повибивало шибки, двері та осколками був побитий дах, вже замінила вікна. Вона разом з чоловіком мають статус людей з особливими потребами. Допомогу з вікнами надали волонтери, які таким чином подякували сину художниці – той під час окупації  під обстрілами вивіз до Києва  десятки родин з дітьми, таким чином врятувавши їм життя, а потім отримав поранення. 

Але, якщо у пані Ольги будівля вистояла, у її сусідки Віри – ні.

Нами ніхто не цікавиться. Влада не може навіть організувати вивіз залишків моєї хати. Ми вже знайшли волонтерів, які готові її розібрати. Але потрібен екскаватор і вантажівка, яка вивезе це все.  Це коштує більше 10 тисяч гривень, в мене таких коштів немає. Тому живу зараз в гаражі і кожного дня дивлюся на залишки своєї хати. Як ми будемо зимувати, ніхто не каже. Ви ж розумієте, що в гаражі зимою жити неможливо“, – розповіла волонтерам пані Віра.

Тобто на сьогодні українці, які мали приватні будинки, поки що самостійно готуються до зими в залежності від того, чи є у родини кошти.

Реальність з відновленням багатоквартирних будинків

Також місцева влада поки не може масштабно почати відновлювальні роботи в багатоквартирних будинках, які експерти признали придатними для проживання. І якщо говорити про столичний регіон, тут таких будинків не один десяток, тому вже мало хто вірить, що до зими встигнуть підготувати всі.

В цьому випадку постраждалим людям потрібна допомога навіть в тому, щоб налагодити комунікації з місцевими та державними структурами. Таку волонтерську місію взяли на себе, наприклад, члени Громадської Ради при Дніпровській районній в м.Києві державній адміністрації.

У липні під час волонтерської поїздки разом з ГО “Давайте разом” члени Громадської Ради допомогли мешканцям пошкодженого будинку за адресою Садова, 61а організувати ініціативну групу, яка вже почала працювати з міською адміністрацією Ірпеня.

Але є будинки, які, згідно висновкам експертів, не підлягають відновленню. Мешканці таких будівель чекають на знесення та будівництво нового будинку. І ніхто сьогодні не може сказати, коли почнеться хоча б демонтаж.

Наш будинок визнали непридатним для проживання, – розповіла голова ОСББ будинків за адресою вул. Київська 45 і 47 в Калинівці Макарівського району на Київщині. – Його неодноразово розстрілювали з танків та російських вертольотів. Вигоріли не тільки всі квартири, а й усі комунікації. Несучі стіни пошкоджені. Нам не кажуть, колу почнеться демонтаж, а тем більше – коли побудують новий будинок. Наші сусіди живуть або по родичах, або поїхали. А є мешканці, які живуть в гаражах – навпроти свого зруйнованого будинку і нікуди їхати не хочуть“. 

Висновок

Відповідаючи на запитання про те, як отримати компенсацію за зруйноване житло через бойових дій, ми змушені визнати, що механізм компенсації ще чітко не визначений українською владою. Компенсація за зруйноване житло має відбуватися згідно із законопроектом 7198. Однак він тільки прийнятий за основу, але ще не прийнятий як закон. Ймовірно, документ ще зазнає змін та доповнень, але основні моменти можна винести з нього вже зараз. Слід пам’ятати, що у разі ухвалення закон набирає чинності через два місяці з дня його опублікування, якщо не буде зазначено інше“, – зазначив в своєму коментарі Олександр Болтян, аналітик компанії Esperio.

Таким чином повернення українців із зруйнованих населених пунктів до нормального життя може затягнутися на роки. І скоріше за все, затягнеться. Побутові проблеми накладуться на економічну кризу, яка також може затягнутися мінімум на два роки після закінчення активних бойових дій. Після війни владі України потрібно буде докласти неймовірних зусіль, щоб українці отримали прийнятні умови життя і не потягнулися закордон. Без допомоги міжнародних організацій, які підтримають внутрішній волонтерській рух в Україні, це буде важко зробити. 

Ірина Ковальчук, заступник голови  Громадської ради при Дніпровській районній державній адміністрації м.Києва

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *