Блог: Екотаж як метод боротьби за виживання людини і природи. Наскільки законно і ефективно

Відразу зазначу, що часто (але не завжди) екотаж – екологічний саботаж – є порушенням існуючого законодавства. Ми не закликаємо користуватися цими методами, а ставимо задачу роз’яснити, що це таке, оскільки застосування цього методу давно практикується за кордоном та усе частіше відмічається в Україні. І навіть у тоталітарному СРСР траплялися випадки радикальних дій на захист довкілля.

Екотаж – є одним з методів прямої дії. Але треба відрізняти його від дозволених законом пікетів з повідомленням, мітингів, маніфестацій, які є цілком законними і дозволеними за певних умов. (дивись матеріал «Активних Громадян» «СПОВІЩЕННЯ про пікетування і мітинги (про проведення безстрокової акції протесту)»

Пам’ятаю, як на одному із семінарів студентських дружин з охорони природи (ДОП) на самому початку 1990-х одеситка Алла Іллівна Шевчук розповідала нам, студентам, про екологічний пікет екоклубу газети «Вечірня Одеса» на річці Дністер. Учасники пікету у серпні 1989 року встановили пост на правому березі Дністра біля села Паланка Суворовського району Молдавської Радянської соціалістичної республіки. Там розвантажували добутий з дна річки пісок. Піскорозробки дуже шкодили річці та усьому живому і ній, знижували якість води (Одеський водогін бере воду з Дністра). Напередодні експедиції були відправлені телеграми до Ради Міністрів МРСР з вимогою припинити незаконний видобуток піску в руслі Дністра і його складування в водоохоронній зоні. Пікетувальники  з плакатами розмістилися на величезних купах піску, що зробило неможливим роботу з його відвантаження. Якби пікетувальники розмістилися поруч із місцем проведення робіт, то це був би звичайний пікет. Але оскільки активісти завадили навантажувати пісок, перешкодили роботі екскаватора, то це вже було блокування, яке завдавало збитків.

А таким нехитрим екотажем, як нищення браконьєрських сіток, мені і самому доводилося займатися у часи активної участі у роботі ДОП. Тільки ми тоді не знали, що це так красиво називається. За правилами роботи громадських рибінспекторів вилучені сітки, навіть безгоспні, треба було здавати у Держрибінспекцію. Але ми знали, що немає гарантії того, що ці знаряддя браконьєрського лову не будуть тихцем продані або передані іншим браконьєрам, тому різали їх або палили. Ризик понести за це відповідальність був невеликий, оскільки навряд чи хто звернувся би у «органи» зі скаргою і вимогою повернути сітку, оскільки довелося би зізнатися у браконьєрстві.

На фото: Студентська дружина охорони природи Київського державного університету вилучає павук у браконьєра на затоці Дніпра в районі Корчуватого (передмістя Києва), 1984

На фото: Член студентської дружини охорони природи Київського державного університету Станіслав Полюх знищує без господарську браконьєрську сітку. Канівський район Черкаської області, 1985

На фото: Члени студентських дружин з охорони природи готують до знищення браконьєрські сітки, вилучені під час рейду, середина 1980-х

Прикладом екотажу в наших реаліях є нищення парканів навколо незаконних будівельних майданчиків. Тут теж можна побачити як більш жорсткі – повне трощення, так і м’якіші варіанти – коли паркан просто розбирають. Так вийшло у середу, 20 грудня на вулиці Отто Шмідта, де згорів паркан. Цей варіант все ж несе  загрозу отримати позов за пошкодження чужого майна та перешкоджання господарської діяльності і такі випадки вже мали місце.  Але такі позови можливі, якщо поліція на місті злочину встановила особу таких екотажників.

Екотаж – це екологічний саботаж. Тобто будь-які дії, направлені на повне припинення, або зменшення впливу, або уповільнення процесів, які шкідливі для природи.

Спектр екотажних дій дуже широкий,   але їх об’єднує нетиповість, асиметричність, викличність, яскравість. Недарма комп’ютерний редактор намагається виправити «екотаж» на «епатаж». Серед варіантів екотажу – і такі доволі невинні як графіті, блокування доріг та підступів до шкідливих об’єктів, нищення браконьєрських сіток та капканів, так і доволі серйозні – псування лісорозробної та будівельної техніки, дамб, меліоративних каналів тощо.

Ідеологи екотажу спираються на думку, що закони природи і світового балансу важливіші за закони окремих держав. У якості прикладів доцільності застосування саботажу як такого, вони наводять саботаж працівників підприємств, які розташовувалися на окупованих Німеччиною територіях під час Другої Світової війни. Або псування свого часу обладнання рабовласників у США та сприяння втечі рабів, які тоді теж вважалися лише «виробничим обладнанням». Головним ідеологічним постулатом екотажу є лозунг Гентрі Торо: «Якщо закон порушує справедливість, порушуйте закон».

Оскільки акції екотажу часто виходять за рамки дозволених законом дій, першим правилом екотажники є анонімність. Якщо хтось хвалиться тим, що провів або збирається провести таку акцію, то це швидше за усе провокатор. Хоча такі акції, як блокування зазвичай неможливо провести анонімно. Учасники блокувань свідомі того, що їх можуть затримати, ув’язнити, змусити платити штрафи тощо. Але готові йти на жертви, оскільки ставлять вище за свою безпеку і свободу ті цінності, які захищають. Блокування має кілька наслідки для шкідливих будівництв або інших антиекологічних виробничих дій. Це втрата компанією коштів через зупинку виробничих процесів. І, що не менш вагомо, втрата репутації через широкий розголос інформації про це шкідливе виробництво або дії (наприклад, рубка цінного лісу).

Блокування є прикладом ненасильницьких акцій, коли активісти не ризикують нічиїми життями і здоров’ям, крім своїх власних. Ненасильницькі акції – це важлива річ, якій варто присвятити окрему статтю. Один із головних принципів екотажу звучить так: «Екозахист не направлений на завдання шкоди людині або іншим формам життя. Його об’єктами є бездушні машини та інструменти. Застосовуються усі способи, аби знизити загрозу іншим людям (у тому числі й самим екозахисникам)».

Серед інших видів екотажу, які вже застосовуються в Україні, можна назвати шипування дерев та знищення мисливських веж. На початку 2000-х шипування застосовували в кількох київських парках, у Канівському та Ялтинському природних заповідниках. Мета шипування – не допустити рубки. Для цього у дерево забиваються великі гвіздки, а верхівка гвіздка відкушується. Щоб не постраждали рядові виконавці-лісоруби, на місці шипування розвішують плакати-попередження.

Останнім часом сталося багато випадків руйнування (спилювання або спалювання) незаконних (встановлених у заказниках та заповідних урочищах) мисливських веж.

На фото: Браконьєрська вежа в одному із заказників Київської області, спалена радикальними екозахисниками, осінь 2018

Я не беруся наразі назвати приклади більш масштабних дій – таких як спалювання будівельної техніки, засипання піску у двигуни тракторів, нищення мостів на трасах трелювання лісу тощо. Але, боюся, вони скоро з’являться, на противагу тому, як «бізнесмени» в нашій країні нехтують усіма нормами та законами у погоні за прибутком, не зважаючи на інтереси людей та потреби природи.

Олексій Слензак, Виконавчий Директор Грінпіс Україна у 1994-1995:

– Грінпіс відомий в світі як організатор яскравих, нестандартних акцій. Але я не беруся назвати акції Грінпіс екотажем. Певні радикальні акції притаманні роботі Грінпіс, хоча організація використовувала і використовує і багато інших методів (наукові, просвітницькі тощо). Важливо зазначити, що навіть радикальні акції мали бути (згідно політики Грінпіс) ненасильницькими. Вони такими і були. З числа радикальних акцій Грінпіс в Україні можна назвати акцію проти ядерної промисловості (інсталяція на Софіівській площі у день Чорнобильської аварії, вивісили банер «NO MORE CHORNOBYLS» на градирні Запорізької АЕС у 1994, банер «Досить Чорнобилів» на будинку Профспілок у Києві у 1995), проти застосування пестицидів (прикували себе до діжок з-під пестицидів під одним з посольств країни, яка постачала пестициди в Україну), проти хлорування води. В інших країнах Грінпіс використовував/використовує багато різноманітних радикальних ненасильницьких акцій, на суші, так і на морі, наприклад, блокування китобійних суден; суден, на яких спалюються відходи тощо.

Зазначу, що НЕНАСИЛЬНИЦЬКІ дії – це був пріоритет для Грінпіс. Будь де – і в Україні і по всьому світу. Звісно акції загалом дуже відрізнялися від країни до країни. Відчувався певний конфлікт між офіційною політикою “активні ненасильницькі дії” і національними реаліями стану/свідомості громадянського суспільства. Думаю, дії Грінпіс ніяк не можуть бути кваліфіковані як екотаж, хоча до організації долучались персонажі з дуже радикальними поглядами.

Фото з архіву автора