Екологічна катастрофа сталася в одному з сіл на Київщині

В одному з наймальовничіших куточків Шевченкових маршрутів –  у селі Потік Київської області – зафіксований масштабний мор риби у річці Потічок. Птахи та тварини, які мешкали неподалік, втратили свої домівки. 

Про екологічну катастрофу пише видання UA.News.

Видання пише, що ситуація у селі із раптовим та стрімким обмілінням річки Потічок (русло Росави) розпочалася наприкінці 2024 року. Спочатку ознаки лиха, що насувається, були не дуже помітні. Тільки у багатьох обійстях селян пішла вода з колодязів. А вже навесні місцева влада почала піднімати питання про вирішення ситуації із водоймою. 

За словами мешканців, до села приїздила комісія з райцентру – міста Миронівка. Вони роздивлялися, щось записували, обіцяли винести на громажські слухання. Але відтоді їх у селі ніхто не бачив, місцеві депутати та старости розводять руками, а фауна продовжує стрімко гинути.

Колись мальовничий куточок перетворився на сморідний могильник, але нікому крім мешканців, немає до цього діла. Дехто з місцевих жителів вважає, що на місці річки з’являться нові поля, засаджені ріпаком, бо це дуже вигідно місцевим фермерам. Люди у розпачі, зневірені, налякані і бояться звертатися по допомогу.

Село Потік, що нині входить до Миронівської громади Київської області, має глибоку історію, яка розпочинається ще до XVIII століття. Поселення виникло на берегах річки Потічок — саме тієї, яка сьогодні майже повністю висохла, залишивши після себе смерть і багнюку.

 У 1747 році в селі збудували першу греко-католицьку церкву. З 1803 року Потік мав статус містечка. Саме тут у 1845 році побував Тарас Шевченко, зробивши відомий малюнок «Комора в Потоках» і пізніше згадуючи село у своїх листах та творах.

У ХІХ столітті Потік був ремісничим і промисловим центром: працювали цукроварня, цегельня, суконна фабрика, діяли вітряки, школи, аптека, лікар і земська пошта. На початку ХХ століття тут мешкало близько 5 тисяч осіб. У 1913 році відкрилася школа імені Лесі Українки.

 Після революцій та війн, село кілька разів переходило в різні райони. За радянських часів тут збудували клуб, будинок культури, аптеки, торговий центр, а також поселення для переселенців з Чорнобильської зони.

 У 2004 році у центрі села відкрито меморіальну дошку на честь Шевченка. Потік був не просто точкою на мапі — це частина української культурної, історичної та духовної спадщини.

Нагадаємо, що це не перша масштабна екокатастрофа, яку фіксують у області біля столиці.  Восени 2017-го співробітники компанії «Агромарс» (торгова марка «Гаврилівські курчата») вивезли і поховали відходи і тушки птахів в урочищі Каланча у Вишгородському районі. З того моменту мешканці навколишній сіл не мали можливості перебувати на вулиці без запаморочення, або нудоти. 160 тонн падежу, задокументовані у листопаді 2017 року – це була лише частина викинутих відходів.