Господар квартири, де згідно реєстрації знаходиться ГО з «сітки» Порошенка, вперше почув про «своє» ГО (Відео)
27.03.2019
Знищив браконьєрську засідку – врятував лося, сарну або звичайного туриста
29.03.2019

«Нас просто выкинули… » — історія військового, що в окупованому Криму не зрадив Україні, а Міноборони залишило його без житла

20 лютого 2019 року відбулося позачергове засідання тимчасової слідчої комісії (далі – ТСК) щодо перевірки фактів розкрадання в Збройних силах України (далі – ЗСУ) з 2007 по 2014 роки. З публічною доповіддю тоді виступив голова ТСК народний депутат від партії «Солідарність» Іван Винник. Останній відкрито звинуватив кандидата на посаду Президента України Анатолія Гриценка у «розбазарюванні» земель військового відомства, що за часів його головування у Міністерстві оборони України (2005-2007 роки) були безкоштовно віддані приватним інвесторам під забудову. Серед іншого, мова йде і про урочище Бусова долина, що в Печерському районі столиці, де раніше базувалися стратегічні об’єкти радіолокації, а тепер споруджено житловий комплекс «Новопечерські липки». Але найчастіше Міноборони видає свої землі на умовах, що її військовослужбовці отримують квартири і тим самим буде виконано закон про забезпечення їх житлом та скорочено черги військовослужбовців.

За часів Гриценка в Міноборони, була розформована й військова частина А-3020, що на той час базувалася у лісі поблизу елітної столичної Конча-Заспи. Тоді від землі військовики відмовилися на користь приватних інвесторів, а вже нині територія колишньої військової частина розпайована і перебуває у приватній власності. За даними інформаційного ресурсу censor.net згідно проведеної ще у 2017 році експертизи, встановлені збитки, які станом на 06.06.2006 року нанесені Міноборони України внаслідок відчуження земельної ділянки у розмірі 112 млн 188 тисяч 340,6 грн.
У світлі цих подій далеко в стороні лишилися проблеми простих військових, що боронять нас з Вами від країни-агресора – солдат, добровольців, польових генералів. Тих сміливих духом людей, що у скрутний для країни час стали на її захист, а сьогодні, коли небезпека вже трохи скресла, а перша ейфорія від маленьких і великих перемог згасла – багато з них лишилися на узбіччі життя без житла і якихось бодай примарних шансів на щасливе майбутнє хоча б їх сімей.
До нашої редакції звернулася Марія Кривець, переселенка з Криму, дружина військовослужбовця, учасника АТО. Жінка розповіла, що їх сім’я, в якій окрім неї і чоловіка Олександра ще двійко дітей, з самого початку російської агресії поневіряються світом.


У 2014 році, частину Олександра передислокували із захоплено окупантами Севастополя до Миколаєва. Тоді, за словами військового, керівництво більше дбало про збереження літаків, люди просто виживали, де-хто пішов з війська, де-хто просто спився. Весь цей час сім’я Кривець жила в чужому місті без житла і без додаткової підтримки від держави. У 2018 році військових знову передислокували, тепер вже на захід — до міста Луцьк.
«Мы приехали – там абсолютно нечего не было, ни условий, ни инфрактуры – 20 лет там не было части, что говорить.. Бардак», — розповів нам Олександр Валерійович. Зрештою, таке ставлення до військовиків та невизначеність у подальших планах командування щодо долі самої військової частини призвели до того, що з частини поступово стали йти професіонали, що віддали військовій службі майже півжиття. Таке ж нелегке рішення прийняв і Олександр Кривець. «Ну, а что делать, если условий нет, мне уже не 20 лет…», — з сумом констатує військовик. Однак, плани сім’ї на спокійне і розмірене життя без армії, розбилися об прагматизм міністерських чиновників. У жовтні 2018 року Олександр пішов з лав ЗСУ, а вже на початку грудня сім’я дізналася, що їх було виключено з черги на отримання житла, в якій вони очікували законного житла більше 20 років!
За роз’ясненнями Кривець звернулися до Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ, що опікується питанням надання житла сім’ям військовослужбовців. Однак, державна установа в статутних обов’язках якої визначено забезпечення належних умов життя військовослужбовців, відповіла, що «…законних підстав щодо залишення на обліку осіб, які потребують покращення житлових умов в ЗСУ військовослужбовців, у тому числі і Вас, які були звільнені з військової служби у зв’язку із закінченням строку контракту, немає». В обґрунтування такої «доброї новини» держчиновники посилаються на положення п. 9 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що зазначає «Військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров’я, а також у зв’язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду».

Таким чином, виходить, що за 20 років вірний присязі військовий так і не отримав обіцяного від держави житла, хоча, як ми писали на початку статті, землі Міноборони активно роздаються під забудову. А як тільки вийшов з лав армії, його швиденько викреслили з черги, позбавивши останніх надій на виконання взятого на себе державою зобов’язань.
Окрім того, у відповіді на звернення сім’ї, експлуатаційна контора зазначила, що «згідно з вимогами ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тобто навіть у разі змін у Законодавстві України щодо розширення кола осіб, які залишаються на відповідному обліку після звільнення з військової служби, вони не будуть поширюватися на військовослужбовців які до моменту набрання чинності такими змінами уже були звільнені з військової служби».
Але повноважні особи держоргану, а він, згідно штатного розпису має свій юридичний відділ, певно забули, що ст. 58 Основного закону держави стосується м’яко кажучи не того, адже про зворотну дію в часі закону, а точніше її відсутність, можна говорити лише тоді, коли в законі чітко зазначено про відсутність відповідного права у сім’ї військовослужбовця. Водночас, фахівці експлуатаційного управління чомусь не звернули увагу на п. 1 тієї ж ст. 12 уже згаданого вище закону: «Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання житлового приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР». Згідно з Житловим кодексом Української РСР, який продовжує діяти в незалежній Україні, кожен громадянин має право на житло, що забезпечується «…розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител».
Із відповідними запитаннями ще 19 лютого 2019 року «Активні Громадяни» звернулися через запит до безпосереднього керівництва експлуатаційної контори – Міністерства оборони України. Однак, надати нам якісь роз’яснення щодо ситуації, підтвердити правомірність рішення установи, що перебуває у підпорядкуванні міністерства або спростувати його, певно найбільш мужнє Міністерство в Кабінеті міністрів України, так і не наважилося й досі.
З приводу означеного постає закономірне питання: якщо у Міністерства оборони так багато земель, що за своїм цільовим призначенням не можуть використовуватися ніяк інакше, аніж для забезпечення потреб армії та її військовослужбовців, то чому ці ж самі військовослужбовці віддавши все життя армії, залишаються без даху над головою, а землі відходять забудовникам фактично за дарма?

 

Дмитро Перов

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *