Рік без нашого фотокореспондента Дмитра Фортунатова

Вже деякий час з нами немає нашого друга та співзасновника інформаційного агентства «Активні Громадяни» фотокореспондента Дмитра Фортунатова. Звичайно, неможливо передати, наскільки нашому колективу не вистачає цієї великої рушійної сили, яка підняла на боротьбу за свої права, права сусідів та колег не одну людину. Нам не вистачає його дружнього тепла, жартів, повчань і фрази «Прорвемося!», яку Дмитро завжди говорив за будь-якої, здавалося б, глухої ситуації.

У ніч на 19 лютого 2014 року

Нам залишилася пам’ять та фотоархів Дмитра. Не в повному обсязі, звісно. Тому що навіть архів його знімків періоду Революції Гідності 2013-2014 років було складно зберегти в повному обсязі.

У ніч на 30 листопада 2013 року

Дмитро пройшов Майдан від першого протесту на Банковій, знімаючи протистояння вулиці та міліції з того самого грейдера, від побиття беркутівцями студентів, коли сам теж був побитий і проходив потерпілим за цією справою, до спалення Будинку профспілок та розстрілу Небесної Сотні.

Через два дні після пожежі у Будинку профспілок – штаб протесту та прес-центр, 2014 рік

А до цього були зйомки протистояння титушок з людьми, які намагалися захистити свої сквери, парки, прибережні зони та двори від чергового будівництва.

Потім були зйомки під час рейдів самооборон різних районів Києва, судів над беркутівцями, участь у роботі Громадських рад і, напевно, сотень акцій протесту, де нерідко він ставав між силовиками і демонстрантами, які отримали наказ на розгін людей.

Січень 2014-го мітингувальники заблокували Києво-Святошинський райсуд

Не встиг Дмитро дочекатися вироку тим, хто в ніч проти 30 листопада 2013 року побив студентів і завдав кілька ударів гумовою палицею по голові Дмитра. Хоча він був одним із перших, хто подав відповідну заяву до органів. Його заяву знайшли через три роки, до цього поліція не поспішала вести розслідування.

«1 грудня 2016 року мені передзвонили і сказали що знайшли мою заяву про побиття людей з 29 на 30 листопада, яку я написав на Майдані при цьому мене не викликали до міліції, писав заяву підполковнику СБУ з центрального апарату. Знайшли мою заяву і передали слідству…. Наразі тривають слідчі дії… Прошу всіх по можливості допомогти максимально зібрати фото та відеоматеріали з тієї ночі, багато свідків було, хто знімав цю Бійню… Дуже прошу допомогти. Фото та відео можна надати у групу Побиття студентів #покарати_винних», — написав тоді Дмитро у себе на сторінці у Фейсбуці.

Михайлівський Золотоверхий монастир вранці 30 листопада 2013 року

На той час у Дмитра не було завдання від будь-якої редакції, перебувати на площі Незалежності та знімати те, що відбувається під час протестів. Але не поїхати туди, коли десь о четвертій годині ночі йому зателефонували друзі, які живуть поруч, і сказали про крики в районі Монументу Незалежності України, він не міг. Менш як за півгодини Дмитро доїхав машиною до Майдану.

«Площу вже зачистили. Беркута, мов озвірілі, ганялися по дворах за хлопцями. Я почав знімати, намагаючись заслонити якусь дівчинку, і перший удар палицею припав по камері. Командир гукнув, щоби не знімав. Тоді я почав кричати: «Навіщо ви б’єте дітей?!», розвернувся і відразу отримав по потилиці», — розповідав нам уже вранці Дмитро, сховавшись у Михайлівському монастирі разом зі студентами.

На Грушевського 2013-2014 рік

За кілька місяців, коли всім було ясно, що з правоохоронцями не можна розмовляти навіть журналістам, під час розгону людей під Верховною Радою Дмитро кілька годин ховався у під’їзді найближчого будинку.

Розгін у Верховної Ради 18 лютого 2014 року

Туди людей зазивали мешканці, які зі своїх вікон побачили силовий розгін демонстрантів. Дмитро тоді мало не отримав поранення у спину – його врятував бронежилет, без якого журналісти вже не виїжджали на висвітлення подій на Майдані. А коли все вщухло, він зміг вийти з укриття та зафіксувати скалічених протестувальників.

Останні роки життя Дмитра виявилися наочною історією життя українця, який не хоче і не миритиметься з несправедливістю та приниженням людської гідності. Діма пішов, а боротьба за права людини в Україні продовжується…

Інф. «Активні Громадяни»