Директор КЦ “Кінотеатр “Київ” вперше розповіла, як відбулося рейдерське захоплення приміщення

Вілія Бондаренко з Фанні Ардан у “Києві” | Фото з домашнього архіву В.Бондаренко

Вілія Бондаренко з Фанні Ардан у “Києві” | Фото з домашнього архіву В.Бондаренко

Директор Культурного центру «Кінотеатр «Київ» заслужений працівник культури України Вілія Бондаренко розповіла в інтерв’ю агентству, як її творчий колектив у 2000-х відновив роботу занепалого культурного осередку, провів реконструкцію будівлі на кредитні кошти, напрацював міжнародні зв’язки, а потім залишився на вулиці без приміщення та документів. Зі слів пані Бондаренко, її колектив брав кредити, щоб відремонтувати приміщення, 20 років напрацьовував репертуар і зв’язки, а потім їм без вагомих причин відмовили в подовжені оренди на приміщення в центрі Києва.

– Як створювався Культурний центр «Кінотеатр «Київ»?

– Мене було призначено директором кінотеатру «Київ» у 2000 році. Після розпаду Радянського Союзу кінотеатр занепадав: у 1990-х в оренду здавали приміщення різним фірмам, далеким від мистецьких справ, технічний стан будівлі був вкрай незадовільний. Отже, перше, з чого почало ТОВ, – це капітальний ремонт будівлі. Він виявився першим за півстоліття, з моменту відкриття кінотеатру.

Ремонтні роботи проводились разом із реставраційними, аби зберегти архітектурний стиль улюбленого киянами кінотеатру. Без перебільшення, наша команда підняла “Київ” з руїни, повернула його до життя. Ви можете власними очима побачити на цих фото, що було зроблено ТОВ “Культурний центр «Кінотеатр «Київ» у цьому напрямку.

Фото приміщень “Києва” до ремонту у 2000-х | Фото з ФБ-сторінки КЦ

Кінопокази після тривалих масштабних ремонтних робіт були поновлені у березні 2002-го у Червоному залі, а у сiчнi 2003-го – у Синьому залі. Згодом, на початку 2007-го року, ми відкрили ще один зал – Сінематеку. Усі ремонтно-реставраційні роботи були зроблені виключно зусиллями Товариства. Ми брали банківські кредити (усього сім) на суму близько 60 млн гривень. Кінотеатр було обладнано за найсучаснішими цифровими технологіями та високими стандартами. Завдяки професіоналізму, кропіткої i натхненної праці колективу була сформована своя аудиторія, самобутня репертуарна політика, що вирізнили кінотеатр від інших. Ми зробили кінотеатр справжнім культурним i фестивальним центром столиці, майданчиком показу некомерційного i артхаусного кіно. Усі роки нашої діяльності колектив був у діалозі зі своїм глядачем, ми завжди прислухались до порад i критики, але ніколи не зраджували собі. А ще ми безнастанно реалізовували важливу для розбудови i укріплення української державності функцію – підтримку національного кінематографу.

Можу сміливо сказати, що Культурний центр «Кінотеатр «Київ» – власний бренд Товариства. Зауважу, що керівництво нового орендаря кінотеатру – «Сінема-Центр» – нахабно заявило, що бере нашу роками напрацьовану програмну концепцію та буде працювати за нею. На підтвердження моїх слів про професіоналізм колективу додам, що у січні 2007-го Культурний центр був прийнятий у члени міжнародної організації Europa Cinemas, до якої входять найкращі кінотеатри Європи, Латинської Америки, франкомовних країн Африки. Підкреслю, що ніяких матеріальних вкладень, допомоги від міста Культурний центр «Кінотеатр «Київ» за усі 20 років свого існування не отримував. Тому особливо цинічно i кричуще брехливо звучать слова директорки департаменту культури КМДА пані Діани Попової, на сьогодні вже колишнього заступника мера столиці пана Володимира Слончака та самого мера Віталія Кличка про те, що ми роками експлуатували будівлю, не вкладаючи жодної копійки в неї, що новий орендар «Сінема-Центр» отримав будівлю у занедбаному стані.

– Які заходи проводилися КЦ «Кінотеатр «Київ» в будівлі кінотеатру?

– Наш колектив з 2002-го року, часу народження КЦ «Кінотеатр «Київ», успішно налагодив співпрацю з усіма посольствами іноземних держав, акредитованих в Україні, культурними центрами при них, вітчизняними дистриб’юторськими компаніями, організаторами кіно- та інших національних та світових мистецьких фестивалів, Націoнальним центром Олександра Довженка, культурними фондами. У нашому репертуарі були представлені проекти, які задовольняли найвибагливіші смаки глядачів – «Британський театр в кiно», «Виставка на екрані», «Опера в кіно», «Балет в кіно», безліч документальних фільмів , кіноклуби з носіями мови.

Глядачі мали змогу в межах фестивальних показів (а ми їх організували майже 500! за час нашої творчої діяльності), дивитись на великому екрані артхаусні, авторські та документальні фільми, відзначені численними нагородами на престижних міжнародних фестивалях, але які не виходять у широкий прокат в Україні. Були i ретроспективи національних і закордонних кіношедеврів, славетних режисерів та акторів, і творчі зустрічі із знімальними групами. Не перелічити усього!

Один з приємних моментів. На початку цього року моя подруга, режисер, повернулась з Франції, привезла мені i колективу кінотеатру привіт від Фанні Ардан. Ми її приймали у 2000-х.

Вілія Бондаренко з Фанні Ардан у “Києві” | Фото з домашнього архіву В.Бондаренко

Кінотеатр став основною локацією найбільшого кінофоруму Східної Європи – кінофестивалю “Молодість”.

Ми увесь час працювали злагоджено, у тандемі в питаннях організації програмного контенту. Мені хочеться сказати багато теплих слів “Молодості” за роки успішного партнерства і радості спілкування з однодумцями.

Говорячи про колектив, не оминути згадки про його просвітницьку і соціальну діяльність. Ми встановили партнерство з багатьма школами i вишами столиці. Наприклад, наші “сусіди”, студенти і викладачі Київського національного лінгвістичного університету, щотижня роками пр

Часто ми під потреби і побажання учнів та студентів проводили кінопокази, орієнтовані на поліпшення засвоєння навчального матеріалу, соціокультурного компоненту. Для них надавались великі знижки на квитки або безкоштовні запрошення. Ми усвідомлювали безперечно велику важливість промоції культурних i естетичних цінностей серед молодого покоління.

Гірко про це згадувати мені: під час одного такого благодійного показу для дітей-сиріт сталося рейдерське захоплення Культурного центру 7 червня рік тому. Тоді півсотні озброєних чоловіків з “Муніципальної варти” за наказом мера, при підтримці департаментів комунальної власності i культури КМДА зупинили сеанс, вивели дітей та захопили будівлю.

Отже, створений Товариством, за надихаючої підтримки глядачів, культурний простір став візитівкою столиці і, не побоюсь цього порівняння, держави – для гостей міста та офіційних закордонних делегацій. Протягом двох десятків років ми гідно працювали на культурний імідж Києва та України. У моєму робочому кабінеті, до якого я не маю доступу після рейдерського захоплення КМДА, залишилась величезна кількість листів подяки Товариству, відзнак нашої праці, ювілейних нагород від посольств, культурних інституцій, українських та міжнародних фестивалів, людей з кіноіндустрії. Але найголовніша річ, яка завжди тішила наші очі та душу, – переповнені глядацькі зали, незгасаючий інтерес до усіх наших заходів, проектів.

Невимовно шкода, що все це знівельовано мером та його оточенням. Чого тільки вартують слова пана Кличка в інтерв’ю Матвею Ганапольському у січні 2019-го: “Там п’ять залів (при наявності трьох – В. Бондаренко), більярдна, закусочна, все є, а кіна там мало”. Що це – необізнаність, некомпетентність мера, небажання бачити наші здобутки чи зухвала неприхована брехня?!

– Коли вперше ви дізналися, що планують будівлю кінотеатру віддати іншому орендарю? Чи були підстави у міської влади лишити цього приміщення саме колектив КЦ “Кінотеатр Київ”?

– 3-го жовтня 2018-го року, за три місяці до завершення договору оренди, ми зареєстрували в КМДА лист з проханням подовження оренди. Відповіді ми не отримали у передбачений законом термін. Посадовці мовчали. Вже потім, по завершенні оренди, вони почали громаді говорити, що надсилали нам листи з відмовою в оренді, що начебто ми приховували цей факт, захищаючи себе. Але у межах судових слухань у Печерському господарському суді Культурний центр довів, що листів з КМДА не отримував: запити з Головпоштамту показали, що мерія надсилала листи, але не на нашу адресу, а за неіснуючими, як то говорять “на село дідусеві”. Їхній мотив дій був очевидний – не дати нам вчасно відповідь, позбавити часу на боротьбу.

Події 7 червня 2019 року

Отже, повернемось до подій кінця 2018-го року. Дуже занепокоївшись відсутністю відповіді, я пішла на прийом до очільників департаментів культури та комунальної власності і почула таку відповідь : «Не продовжимо оренду Товариству». Я запитала пані Попову: “Чому? Ми щось не виконали за договором?”. Директорка департаменту відповіла мені: “Ні, ви все виконали. Просто приміщення потрібно місту!”…

Я не буду котрий раз повторювати за юристами прописні істини про першочергове право на оренду сумлінним орендарям, а в нашому випадку, таким, що роками вкладали мільйони гривень на ремонт, реставрацію, утримання, збереження майнового комплексу. За законом, держава повинна надавати гарантії таким орендарям. КМДА пішла своїм шляхом, в обхід законодавства. Спочатку мерія оголосила, що передає майновий комплекс на утримання “Київкінофільму”. Уявіть, що 20 років тому кінотеатр вийшов з його складу, а зараз, після капітального ремонту та реставрації силами нашого колективу, напрацьованого нами роками репертуару, мерія передає готовий успішний проект на баланс комунального підприємства, яке з цим не справилося!

Потім вони пішли далі: почали розповсюджувати недостовірну інформацію, маніпулювати громадською думкою. Основним аргументом проти Товариства стала, на їхню думку, наднизька орендна ставка, усюди ми чули, що “попередній орендар платив 47 000 грн на місяць, а ми знайдемо більш ефективного для міста орендаря”.

По-перше, 47 000 грн орендної ставки назначала сама мерія при підписанні орендного договору у 2009-му. У чому наша провина? Ми мали йти самі до посадовців i просити переглянути діючий договір? Це їхня функція… По-друге, разом з суборендарями щомісяця ми перераховували місту 270 000 гривень, а якщо ще врахувати всі податки за різними статтями, то Київ отримував близько 600-700 тисяч гривень на місяць!

Отже, ми просили перерахувати орендну ставку на новий термін за чесною ціною, що приблизно складає 550 тисяч гривень на місяць. У відповідь ми почули: «Ні. Ми знайдемо нового орендаря. З вами не будемо працювати». Як бачите, на «відкритих торгах по кінотеатру”, як висловився мер після проведеного аукціону, мерія знайшла компанію, яка запропонувала шалену суму – 2,5 млн гривень на місяць. Але по факту за три місяці новий орендар попросив знизити орендну ставку до тих же 550 000 гривень, а ще за два місяці департамент комунальної власності самовільно і, головне, незаконно звільнили “Сiнема Центр” від сплати оренди. З 1 грудня 2019-го місто не отримує ані копійки у свій бюджет! Новий орендар оголосив, що будівля знаходиться у аварійному стані. Згадую слова пані Попової рік тому: «Ми не можемо навіть припустити, що хоча б день не буде працювати наш «Київ»…

Історія про те, як київська влада намагалася висилити колектив з “Будинку актора”: “З’ясували плани КМДА на «Будинок актора»: виселення акторів, ремонт фасаду і здача комерсантам”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *