Блог: Права Клюєва передусім, чому ЦВК реєструє «регіоналів» з «ДНР»

2 липня вітчизняний інформаційний простір збурило повідомлення про те, що Центральна виборча комісія України (далі – ЦВК) з другої спроби таки зареєструвала колишнього віце-прем`єр-міністра епохи Януковича Андрія Клюєва та скандального блогера Анатолія Шарія у якості кандидатів у народні депутати України. Ввечері на центральній площі столиці – Майдані Незалежності зібралося декілька сотень людей з вимогою відміни реєстрації кандидатів. Протестувальники закликали ЦВК схаменутися у прийнятті таких одіозних рішень, інакше обіцяли самостійно «відмінити» ЦВК.

Нагадаємо, що напередодні Верховний суд частково задовольнив апеляцію Клюєва на рішення ЦВК щодо не допуску його кандидатури до реєстрації, з підстав недотримання вимог ч. 1 ст. 9 Закону України «Про вибори народних депутатів України». Так, відповідно до положень Закону, право бути обраним має громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Згідно ч. 2 цієї статті проживання в Україні за цим Законом означає: проживання на території в межах державного кордону України.

У своїй апеляційні скарзі юристи пана Клюєва зазначили про те, що їх підзахисний останні роки проживав у м. Донецьк, який де-юре залишається у складі України, а тому формально екс-регіонал нічого не порушував.

Чому так вийшло?

У своєму рішенні, повний текст якого й досі не опубліковано, судді Верховного Суду (ВС) використали практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), у загальному ключі захисту прав людини у справах проти держави, з врахуванням того, що людина у таких категоріях справ знаходиться у гіршому правовому становищі порівняно з державою, а отже потребує додаткового захисту. Практика ЄСПЛ і Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є джерелом права при здійсненні судочинства, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Водночас, при здійсненні адміністративного судочинства в Украйні діє презумпція вини державного органу або установи, що, в першу чергу, має довести правомірність вчинення власних дій.

Що тепер?

Таким чином, ВС з формально-юридичної точки зори не знайшов порушень тепер уже кандидатом Клюєвим вимог чинного законодавства і зобов’язав ЦВК повторно розглянути його кандидатуру, з огляду на те, що всі необхідні умови для балотування до парламенту були виконані претендентом. А ЦВК, виходячи із висновку Суду про дотримання відповідних вимог, лише виконала ці вимоги, зареєструвавши кандидата.

Доцільність рішення виходячи з конкретних обставин справи

З цього приводу існує кілька знову ж таких формально-юридичних
зауважень. Перше: ч. 1 ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлює особливий правовий режим на цій території. Відповідно до ст. 4 Закону на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Власне йдеться про те, що для тимчасово окупованої території щодо ряду питань (зокрема і виборів) встановлюється окремий правовий режим, відмінний від того, що діє на решті території України. Від так, загальні положення законодавства щодо проживання або перебування осіб на такій території не поширюються.

Інакше кажучи, якщо виходити зі змісту висновку Верховного суду, то за загальним правилом того ж Закону України «Про вибори народних депутатів України» нині необхідно додатково утворювати мажоритарні одномандатні округи на непідконтрольній Україні території і в Криму та обирати туди депутатів силами тих, хто там нині й перебуває – «одномандатні округи утворюються в межах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя з приблизно рівною кількістю виборців у кожному окрузі» (ч. 2 ст. 18 Закону). Однак, як Ви самі розумієте, цього точно не відбудеться.

А де ж тоді послідовність у діях та прийнятих рішеннях Верховного Суду? – з огляду на останні події довкола вітчизняних судів, питання, на жаль, риторичне. Вочевидь, вислів: «закон як дишло – куди повернув, туди й вийшло» якнайкраще підходить для того, що нині відбувається із недореформованою системою судів в Україні, остаточний вердикт якій має поставити народ.

Дмитро Перов