Вас вбивають, зачекайте в черзі на «102», бо «Ваш дзвінок дуже важливий для нас»
17.09.2019
Хто відповідає за звалища сміття у місті
24.09.2019

Ціна землі на Подолі: руйнуєш історичну пам’ятку? — отримуй ділянку за дарма!

Землі історичного Києво-Подолу віддавна приваблювали увагу багатьох мандрівників купців та й самих міщан. З цих земель, що розкинулися на березі літописної річки Почайна, в місці її впадіння у Дніпро, й пішла історія Київської Руси.  Зручний порт у гавані забезпечував можливість доправляти сюди різноманітних товарів з усіх куточків знаного тоді світу, а приналежність до стольного граду великої європейської держави давала гарантії безпечної та зручної торгівлі. Місце було настільки вигідним у комерційному плані і комфортним для життя, що навіть після розорення Києва ордами хана Батия у 1240 році, місто почало швидко відновлюватися, а центром його відродження став саме Поділ.

Уже в XIV-XVI ст. нижнє місто, як його ще називали за особливостями розташування, перетворюється на найбільший торговий майданчик усього середнього Дніпра. Росте й кількість населення – сюди переселяються безліч багатих і впливових купців, мислителів, духовенства, що знайшли тут прихисток від спустошуючих набігів татар. З того часу Поділ ототожнюють з самим містом над Дніпром, іменуючи його Києво-Подолом. 1615 року тут засновують Києво-Могилянський колегіум, що згодом стане одним з найбільших центрів наукової думки у Східній Європі.

Приблизно в той час, близький соратник гетьмана всіх українських земель Богдана-Зиновія Хмельницького сотник макарівський і київський Сава Туптало отримує на Києво-Подолі особливо цінну земельну ділянку поблизу схилів Замкової гори. Цінність її полягала в тому, що розташовувалась вона «…на шляху від пристані до Житнього торгу, поблизу звозу у верхнє місто».

Після Великої пожежі на Подолі 1811 року, коли майже весь, переважно дерев’яний, Поділ згорів до тла, ласий земельний наділ розподілили на кілька окремих ділянок землі. Одну з таких, згідно даних земної книги, отримала дружина Лобка. В свою чергу, його спадкоємці у 1830 р. вигідно продали цю ділянку купцю Федору Курлюкову, який почав тут спорудження власної садиби.

Будучи мастким і спритним підприємцем, Курлюков добре знав ціну своїм заощадженням, а ще краще він розумів те, що якісно збудована нерухомість вдвічі збільшує вартість самої ділянки землі. У 1857 році бізнесмен продає садибну ділянку з двоповерховим будинком В. Барщевському та ще й так, що той вимушений закласти майно В. Козловському. Подейкують, що ціна питання тоді склала близько 10 000 рублів (для прикладу, корова за тогочасними цінами коштувала 1 рубль, а породистий кінь – 5)!

А чи могли собі уявити пани Курлюков, Барщевський чи Козлов, які ще на початку ХІХ ст. змагались за ділянку в серці Києво-Подолу, що за декілька століть предмет їх мрій, надій та сподівань не те що знеціниться, більше того – виявиться нікому не потрібен?

А от і дарма! Пройшовши імперський і радянський будівельні буми (за останнього було знищено навіть Михайлівський золотоверхий собор 1113 року побудови), пекло громадянської та дві Світові війни житловий будинок №2 літера «А» на історичний вулиці Хорива було визнано аварійним. Відповідне рішення було прийнято виконавчим органом Подільської районної у м. Києві ради (Подільської районної у м. Києві державної адміністрації) під №320 ще 16 березня 2009 року. Згідно положень даного рішення комунальному підприємству «Поділ-Інвест Реконструкція» доручено прискорити пошук інвестора, за рахунок якого буде здійснено відселення всіх мешканців, а сам будинок передано на реконструкцію.

Районні урядники тоді напрочуд швидко прийняли рішення щодо будинку-пам’ятки, історія якого налічує близько 200 років. Не збентежило районних обранців, однак, і те, що у 1990-91 роках архітектурно-проектним кооперативом «Реставратор» уже здійснювалася комплексна реставрація об’єкту і жодних нарікань на її якість тоді не було висловлено ані з боку місцевих мешканців, ані з боку районних чи міських урядників. Мотивація?

На щастя не всі такі байдужі до долі історичного і культурного надбання столиці, як її міські урядники. Уже невдовзі долею будинків, а радше земельної ділянки під ними зацікавилося таке собі ПП «Конвалія-Нерухомість» — компанія, основним видом діяльності якої, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є надання офісних адміністративних послуг, простіше кажучи – здавання офісів в оренду.

Добрі підприємці вирішили не лише реконструювати уже відремонтовані будинки, ба більше – за власний кошт відселити всіх мешканців, та й не лише будинку за адресою, Хорива, 2а, а й сусідніх — Хорива, 2, 2б, 2в, 2г, 2д, 2е, 2ж, 2з. «Чом же розмінюватися на дрібниці, адже у внутрішньому дворі історичної садиби Хорива, 2 ще 2 га «майже» вільної землі», — мабуть подумали офісні комерсанти і прийнялися до справи.

Місцем для переселення подолян ПП «Конвалія-Нерухомість» обрала «респектабельне житло» на «сучасній» і «перспективній» Борщагівці, «затишній перлині» Лівобережжя – Троєщині та у Київському професійному ліцеї будівництва і комунального господарства на Клавдіівській, 24, що в Новобіличах. Як так сталося, що людей відселили за неіснуючими адресами читайте тут: «Схема» переселення мешканців Подолу з історичних будинків до дешевого житла на Троєщині

Забезпечивши всіх нужденних житлом, повноправними власниками історичних будинків, що належали громаді міста, стали саме підприємці з «Конвалії» — нічого не вдієш, такі умови договору.

Але лишень остання сім’я виїхала з будинків, їх почали розбирати на цеглу! У ПП «Конвалія-Нерухомість» добре знають ціну навіть маленьким дрібницям. Тож, упродовж грудня 2017 року верхні поверхи будівлі Хорива, 2 акуратно і педантично розбирались будівельниками, а цегла складалася на дерев’яні піддони і вивозилася на вантажівках.

Проте, 29 грудня 2017 року громадським активістам разом з Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вдалося зупинити знищення пам’ятки. Припис № 425/п Департаменту зобов’язав підприємців припинити виконання будь-яких будівельних робіт на об’єкті, а вже 20 січня 2018 року силами громадськості на горе-забудовників було відкрито кримінальне провадження за ч. 2 ст. 298 Кримінального кодексу України — умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їх частин.

Тоді юристам «Конвалії» не спало нічого кращого на думку, аніж через суд визнати незаконним статус пам’яток архітектури, що був присвоєний будинкам Міністерством культури України (далі – Мінкульт).

Рік юристи компанії поневірятися між судовими інстанціями, які щораз відмовляли у задоволенні вимог забудовника, але уже влітку 2019 року вже уславлений Окружний адміністративний суд міста Києва, повторно розглядаючи справу, таки знайшов окремі підстави для відкриття провадження. І знову ж таки, питання мотивації?..

Ось тут в цій історії починається найцікавіше. Будучи обізнаним у всіх махінаціях, що відбувалися довкола будинку всі ці роки і не бажаючи допустити чергового «зливу» справи, як то зазвичай буває з історичними будинками в центрі столиці (читайте також: «Адміністративний бордель» — у Києві через суд знову знищують пам’ятку архітектури»), мною було подаю до суду заяву про залучення мене як громадського активіста до участі у справі третьою особою без самостійних вимог. Своє залучення до справи я мотивував положеннями ч. 2 ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачає можливість, залучення до справи третіх осіб, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов’язки. Оскільки вирішення справи є важливим для громади, бо фактично ми маємо справу не лише з руйнування культурної та історичної спадщини, а спробую за безцінь «віджати» декілька гектарів землі в середмісті, що належать громаді, я прохав суд залучити до справи як її представника.

Заяву успішно реєструють в канцелярії суду і…. вона таємничим чином губиться… Вірніше, це моє сміливе припущення, позаяк жодної відповіді за результатами розгляду моєї заяви я так і не отримав. Хоча, відповідно до ч. 2 ст. 241 Кодексу адміністративного судочинства України, клопотання та заяви осіб, які бажають бути залучені до справи, залишення таких заяв без руху або без розгляду вирішуються судом шляхом постановлення відповідної ухвали. Згідно з ч. 1 ст. 352 того ж кодексу, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково

Але ж тоді питання — що оскаржувати, якщо жодного рішення, в порушення вимог закону, з приводу моєї заяви так і не приймалося?!!

Між тим, місяць по тому рішення у справі таки було ухвалено, звісно в письмовому режимі, звісно без виклику сторін, звісно без залучення громадськості. Питання мотивації?

І тут випливає ще один просто таки дивовижний збіг обставин. Рішення у справі приймають 9 липня, а строк на апеляційне оскарження визначений законом в один місяць Мінкульт так і не використовує. З цього моменту, а саме з 9 серпня 2019 року розпочинається відлік нового місячного строку – тепер уже на оскарження дій службових, посадових осіб Міністерства, щодо неподання апеляційної скарги на означене судове рішення в інтересах держави. Але ж, оттакої – 2 вересня 2019 року Кабінет міністрів України Постановою № 829 у п. 4 приймає рішення ліквідувати Міністерство культури,  заразом Міністерство молоді та спорту.

Правда зручно, і вівці цілі і вовки ситі, а головне – нікому відповідати не потрібно за сотню аналогічних справ, де завдяки діяльності або бездіяльності Мінкульту історичні будинки  Києва, Одеси, Львова, Чернігова були зруйновані. Співпадіння чи мотивація?

Озброївшись рішенням, яке між тим не має жодного істотного значення у справі, оскільки задовольняє вимоги ПП «Конвалія-Нерухомість» лише в частині вилучення з Державного реєстру позиції реєстру, що є сусідньою з будинком за адресою Хорива, 2, горе-забудовники пішли знову оббивати пороги міських урядників. Так би мовити, ми вже понищили будинки, тож тепер нам землю передайте, будемо будувати офісний комплекс з підземним паркінгом.

11 вересня Постійна комісія Київської міської ради з питань торгівлі, підприємництва та регуляторної політики мала розглянути означене питання. Втім, коли депутати зачули, що на засідання завітає громадськість, яка ні сном ні духом не чула про нібито проведені громадські слухання по схваленню планів забудовника, що вписано у поданий на комісію проект рішення, міські обранці відклали розгляд цього питання. Правда, мотивували це відсутністю у них цього проекту рішення. Враховуючи ситуацію с достроковими виборами в Київраду, скоріш за все це скандальне питання буде розглядати вже новий склад і Постійної комісії, і Київради.

«Дуже дивно вела себе комісія, у котрої під час засідання кудись поділися матеріали по цьому питанні. Я зміг скачати їх з сайту Київради, а вони ні… Цирк, — так прокоментував «Активним Громадянам» ситуацію помічник депутата  Київської міської ради  VIII скликання від ВО «Свобода» Прохора Антоненка Олег Симороз, що рішуче підтримав активістів на засіданні. — Свою позицію ми чітко заявили — пам’ятка архітектури має бути збережена! Дуже часто, коли немає громади чи активістів, матеріали знаходяться і такі історичні пам’ятки передають під забудову. Тож дуже важливо контролювати цих аферистів і не давати їм можливості проштовхнути такі злочинні рішення!». На засідання комісії громаду Подолу також підтримали депутата  Київської міської ради  VIII скликання Сергій Башлаков та координатор спільноти сусідів «Подоляночка» Павло Калюк.

Але чи зможе громада не лише зберегти, а втримати пам’ятку архітектури від зазіхань забудовника? Будівлі дорогі і цінні, садиба Федора Курлюкова 1830-х років побудови, один з найстарших будинків в цій частині Подолу, але от розпорядження ними… бажає бажати кращого… Відселивши людей за копійки на дальні околиці міста, хитрі підприємці думають далеко не про історію і навіть не про нерухомість у самому центрі, що нині дісталась їм майже за дарма. Звичайно їх цікавить лише земельна ділянка в центрі столиці, який ще трошки і не буде мати ознак історичного центру.

Відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ділянка садибного комплексу за адресою Хорива, 2 на сьогодні оцінюється в 58 407 732, 8 грн. При цьому орендар буде сплачувати щорічно лише 5% цієї суми. І ПП «Конвалія-Нерухомість» готове добросовісно сплачувати кошти за оренду, але… лишень допоки не реалізує свій будівельний проект.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Таким чином, уклавши з містом договір оренди земельної ділянки і сплачуючи всі обов’язкові платежі протягом п’яти років дії договору, ПП «Конвалія-Нерухомість» заплатить до міської скарбнички лише (5% х 5 років) 14 601 933,2 грн., що сягає чверті нормативної вартості самої ділянки. Водночас, тільки-но новий торгово-житлово-офісний центр на місці пам’яток архітектури буде зданий в експлуатацію, земельна ділянка у більш як 5 га в самому серці міста над Дніпром назавжди стане приватною власністю, при чому уже абсолютно законно, а головне безкоштовно.

Дмитро Перов

відео: Михайло Шевирьов

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *