ЗАЯВА до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
09.01.2019
Эколог Борейко: «Украина по ряду природоохранных законов опережает Россию»
10.01.2019

Як Український державний інститут культурної спадщини сприяв розбору по цеглинам сторічної пам’ятки — казарм Тираспольського полку та знищенню Будинку з ромашками

В історичному середмісті столиці, на Лук’янівці, поруч з Інститутом міжнародних відносин «тихцем» розбирають пам’ятку історії і культури – комплекс казарм для розміщення особового складу 131-го піхотного Тираспольського полку на вулиці Мельникова (кол. В. Дорогожицька), 24. Цей комплекс було побудовано на протязі 1900-1912 рр.

Першим інформацію про демонтаж пам’ятки поширив у своєму facebook активіст Антон Короб.   «Відповідно до наказу Головного управління охорони культурної спадщини від 25.09.2006 №53 комплекс внесено до переліку пам’яток місцевого значення у категоріях: історія, архітектура. Ще донедавна комплекс складався з трьох споруд. Будинок казарми, 1900 року побудови, що знаходився у дворі, було незаконно знищено без зняття обліку кілька років тому. Нещодавно взялися за другу споруду — Будинок штабу 1900 року. Спочатку демонтували вікна та розтрощили всередині. Вже почали розбирати цегляне мурування. Глибоко обурює те, що пам’ятка не є в аварійному стані, жодної тріщини на зовнішніх стінах не було виявлено. Немає меж свавіллю «злобудовників», забезпеченого корупційними апетитами чиновників міської влади та Мінкульту», — резюмує Антон та звертається з відозвою до місцевих: «Сподіваюсь, що мешканці Лук’янівки не допустять спаплюження історичного обличчя свого мікрорайону та непомірного ущільнення житлової забудови без розвитку соціальної інфраструктури».

На допис Короба у мережі, зокрема, відгукнувся києвознавець і дослідник історії Києва – Олександр Михайлик. «У жовтні 2018 року з допису дослідника міської архітектури Антона Короба я дізнався про факт початку руйнації споруди штабу та казарм, — пояснює Олександр. — З’ясувалося, що дозвіл на знесення цінної пам’ятки архітектури дала Ольга Пламеницька (на той час була директором Українського державного інституту культурної спадщини – Авт.) з м. Кам’янця-Подільського, відома як дослідник Кам’янець-Подільської фортеці. Таким чином викликає подив, що особа, яка не знайома з пам’яткою, її історією та цінністю, фактично дала дозвіл на її знесення. Наразі за фактом спроби знищення пам’ятки мною було направлено лист до Генерального прокурора України з метою захистити пам’ятку».

«Комплекс споруд казарм Тираспольського полку (1900-1912 рр.) на вул. Мельникова, 24 складається з триповерхової будівлі штабу (виходить на червону лінію вулиці) та 4-поверхової казарми на другій лінії забудови. Архітектори Володимир Ніколаєв (штаб), Михайло Бобрусов (казарма), — розповів «Активним Громадянам» Михайлик. — Також на території казарм розміщувалися і допоміжні будівлі, зокрема кузня. Варто зазначити, що комплекс будівель військових казарм зберігся не повністю, окрім згаданої вже кузні втрачено було і казарму, що знаходилась навпроти — на розі сучасних вулиць Дерев’янської та Іллєнка. Споруди є напрочуд цінною пам’яткою, оскільки пов’язані із історією формування українського війська у 1917-1919 роках. Зокрема, у листопаді 1917 р. тут було сформовано 4-й Сердюцький полк ім. І. Богуна, а уже у вересні 1918 року тут перебував 3-й Сердюцький полк П. Скоропадського. З 1921 по 1941 р. тут містився стрілецький полк Київської дивізії, а з 1953-го споруди використовувало Київське вище інженерне радіотехнічне училище».

На думку Михайлика, історія з дослідником Кам’янець-Подільської фортеці Пламеницькою є показовою: «Пам’яткоохоронці діють у нас доволі двояко. З одного боку у своєму рідному місті вони роблять все можливе для збереження і врятування історичних архітектурних надбань держави, а з іншого – не розібравшись в ситуації, не знаючи історії міста, його складових частин, просто ось так дають згоду на знесення».

Мова про те, що до 2018 року будівлі на Мельникова, 24, а саме штаб Тираспольського  полку мав відповідний пам’яткоохоронний статус і належав до щойно виявлених пам’яток культурної спадщини. Однак, уже у серпні минулого року, за пропозицією Пламеницької, яка на той час була директором Українського державного інституту культурної спадщини (далі – Інститут), будинок виключили із пам’яткоохоронного списку. Більше того, фахівці Інституту виготовили історико-містобудівне обґрунтування для будівництва на місці казарм житлового комплексу про що, зокрема, стало відомо із депутатського запиту Ігоря Луценка про ситуацію, що склалася довкола скандального будівництва.

«Мы с ней (с Пламеницкой – Авт.) дружим много лет. Очень талантливый человек, профессионал. Я ее спрашивала об этом здании. Как такое может быть? Она ответила, что заказчик ей объяснил: необходимо расширить медицинский центр для лечения детей. Получается — за счет этого здания. Стройка не коммерческая. Она подумала, подумала и… согласилась», —  розказала «Активним Громадянам» київський журналіст Ірина Карманова.

Сама ж Ольга Анатоліївна від коментарів, щодо свого підпису під дозволом на знищення історичної і культурної спадщини столиці, поки утримується.

З відкритих джерел нам стало відомо, що на початку жовтня 2016 року Ольга Анатоліївна уже надавала схожий висновок щодо втрати автентичності відомого серед киян «будинку з ромашками» — пам’ятки історії та культури місцевого значення на вулиці Златоустівській, 35. Тоді обґрунтуванням для подібного рішення стала… «втрата пам’яткою частини об’єму» (?!!).

Не витримали послідовної політики директора-«памяткоохоронця» і стіни Кам’янець-Подільської фортеці, над захистом якою Пламеницька взяла неофіційне шефство, як представник регіону. В лютому 2018 року північна стіна одного з Семи чудес України, простоявши більше 600 років, просто розсипалась.

Внаслідок численних скарг на роботу Інституту під керівництвом Пламеницької, Міністерство культури України ініціювало проведення внутрішнього аудиту у підвідомчому Інституті. З’ясувалося, що  станом на 2018 рік Українським державним інститутом культурної спадщини не вчинялося жодних адміністративних заходів, відповідно до його статутних повноважень, щодо формування Державного реєстру нерухомих пам’яток України. В результаті аудиту було також з’ясовано, що Інститут приділяє значно більше уваги розробці комерційних проектів, ніж проектів реставрації пам’яток культурної спадщини, замовником яких виступало Міністерство культури України. Так в середньому на виконання замовлень держави припадало два дні (!).

У грудні було розпочато внутрішню службову перевірку роботи Інституту та його керівництва. На час проведення перевірки Пламеницьку було відсторонено від виконання своїх обов’язків, на що остання відреагувала листом-скаргою на ім’я міністра. У своєму листі відсторонений директор говорить про переслідування її з боку посадових осіб Міністерства та зовнішній тиск, а також бідкається на те, що у зв’язку з відстороненням її працівники не зможуть отримати заробітну плату. Що з доходами самої  Пламеницької – невідомо. Справа в тому, що остання декларація Ольги Анатоліївни, як керівника державної установи, датована травнем 2017 року і містить вихідні дані про сумарний дохід лише за 2016 рік. Таким чином, на сьогодні директором Інститут більше, ніж на півроку прострочений термін подання декларації про доходи, що є грубим порушенням антикорупційного законодавства, що передбачає кримінальну відповідальність.

Згідно статутних повноважень, Український державний інститут культурної спадщини — є культурно-просвітницьким центром, що належить до управління Міністерства культури України, заснований на державній формі власності для здійснення заходів щодо популяризації культурної спадщини України, шляхом створення методичної бази для формування Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Але реально в останні роки Інститут активно видавав висновки з різних питань, спрямованих в тому числі на руйнування нашої архітектурної спадщини.

Так, минулоріч за підписом Пламеницької видано науковий висновок Інституту, щодо необхідності демонтажу статуї графу Римницькому, полководцю Олександру Суворову, який стоїть на території нинішнього військового ліцею ім. Богуна. Подив в цій ситуації викликає не стільки нагальність питання демонтажу завішеної у дворі військового ліцею статуї на фоні поквартального знищення історичної забудови в столиці, як сама зацікавленість у такому процесі архітектора. Для прикладу, пам’ятник радянському полководцю Миколі Щорсу чомусь не заважає, хоча з моменту прийняття закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» («Про декомунізацію») пройшло вже чотири роки.  

Що роблять з Інститутами, які не обслуговують забудовників, читайте в матеріалі — «Закрыт Институт Генплана Киева. Остаются менее интеллектуально оснащенные, но более послушные властям организации»

Дмитро Перов

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *