«Мрію, щоб у Голівуді зняли телесеріал про українців, чиї долі понівечив Голодомор», – дослідниця Ірина Магрицька
24.11.2018
ВІДЕО : Момент, як кран на Андріївському узвозі лишився стріли
24.11.2018

Свідок Голодомору: «У нас у селі 300 душ умерло з голоду, а було 120 дворів. Вирили таку яму — ну як погріб, і туди кожен день привозять — п’ять, чотирі…»

Cвідчення про Голодомор 1933-го, взяті Іриною Магрицькою у 2003 році у
Журби Єфросинії Стефанівни, 1909 р.н., мешканки села Паньківка Білокуракинського районуну Луганської області

— Як розкуркулювали людей?

— Приходять у хату до людини — давай усе, шо в тебе є! Був актів, так чоловік 10-ть чи 15-ть…. Давай усе! Худобу зараз заберуть, і їду (їжу. — І.М.), і те, шо на людях. Знімають… Даже дитина грудна — з-під дитини тягнуть.

     У моєї сестри, так дитина була закутана в одіяльце. Так дитину викутали, а одіяльце взяли… Узяв парень та свою дитину закутав. Виніс дитину свою у тому одіялі, а люди й кажуть: «Нашо це ти взяв у чужої дитини одіяло?». «Они вже, — каже, — оджили своє, оджили!».
     А я була за бідняком замужом, мене не розкулачували. А батьків розкулачували. Вони не такі були, як січас. Ну, шо було? Воли були — дві парі, коней — пара чи троє, коров штук три — оце було. І була земля куплена у мого батька, 25 гектар. Самі обробляли, і люди помагали, наймали людей. А то самі більше робили.
     Дітей дев’ять було у батька мого — шість дівчат нас було і три хлопці. Мого батька не страшно розкуркулили: первий раз забрали худобу й усе забрали. А тоді бідняки заступились, сказали, шо був дуже добрий, жалів бідних людей. Так його оставили в колгоспі й оставили корову йому й кабана, а волів забрали й коней забрали.
     А іньших висилали — первих у нас як розкулачували, так у Архангельськ вивезли. Отут один жив, і біля школи двох ото з сім’ями. Ми дали їм і одежу, і хліба туди одвезли їм у Сватову для життя, як переселенцям. А це все хазяйство оставили тут.
     У нас у селі 300 душ умерло з голоду, а було 120 дворів. Рахували — сільрада була, писали. Я б і не знала, так мій чоловік цих людей (і ще був один) — оце як утро, запрягають коней і їдуть собирають (мертвих. — І.М.). А тут кладбище у нас… і туди… Вирили таку яму — ну як погріб, і туди кожен день привозять — п’ять, чотирі. Я ходила дивилась попервах, а тоді вже не стала й ходити. І плакали — жалко було, а то вже й не жалко уже.
     Голодні сами… ну не такі, не пухлі ми були. Ото, значить, ще не голодний, як не пухлий. Корови в нас не було, а була картошка, буряк був (у бідних не брали), і сушки багато в нас — садок гарний, багато було. А оце нищі (жебраки — І.М.) — кажен день душ 20 проходе. Так я ото достану мисочку яблук із горіща, і їм по тройкý, по четверо даю отак. І одну душу не виряжала, шоб нічого не дала. Або буряка кусочок дам, або як картошинка є зварена, так дам.
     А отут у нас через дві хати — вимерли, а отут зараз за нами — дві сім’ї вимерли полностю. У тих, шо дальші, було душ десять, а отут шість було, і всі повимирали полностю. А на нашому краї тут три сім’ї вимерли полностю. А то так умирали — то батько умре, то мати, то там син умре. А на тім краї — там багато вимерло.
     Приходили провіряли: чи не вкрали шось із колгоспу? Одного посадили тут у нас, сторожував. Так десять год сидів, отут через три хаті жив. Украв кукурузу — щиток зірвав, на щитку в коморі кукуруза була, і він там дірку зробив і… І мій чоловік сторожував тоді. Прийшли й до нас, провірили. У нас була кукуруза, ну тут була ота — шо як “льодина”, а в нас “кінський зуб” (сорти курурудзи — І.М.), ми купили в Грабарів. Так нас не обвинуватили — уже не таке, як у колгоспі.
     Одна женщина у Куракові (Білокуракиному. — І.М.)… Був діпутат Сухоставський, так його тьоща на тій стороні жила. Так казали, шо її посадили — їла людей. Она сиділа десь далеко у Сібірі, а зять як став депутатом, її виручив. Казали, шо ловила людей та чи душила, чи різала — не знаю, шо вона їм робила.
— Що люди казали, чому голод був?
— Проклинали Сталіна. Сталіна проклинали, він душив Україну. Такого голоду ж нігде не було, як на Україні. У Росії такого не було, у Грузії не було, а на Україні… Хто й зна, за шо він нас душив — не знаєм…

 

Яна Осадча

«Мрію, щоб у Голівуді зняли телесеріал про українців, чиї долі понівечив Голодомор», – інтерв’ю з дослідницею Іриною Магрицькою.

 

1 Комментарий

  1. […] Cвідчення про Голодомор 1933-го, взяті Іриною Магрицькою … Журби Єфросинії Стефанівни, 1909 р.н., мешканки села Паньківка Білокуракинського району Луганської області. […]

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *