Пуща SOS: забудова на Квітки Цісик триває, київська влада та контролюючі органи бездіють
14.05.2019
Вакарчук проводит свой политический концерт в нарушении закона Украины «О животном мире»
16.05.2019

Післясмак Дня матері. Чому молоді українки не хочуть народжувати дітей?

Уже традиційно 12 травня Україна з іншим світом  відзначала Міжнародний день матері. День матері як офіційне свято прийшло до нас ще на початку 2000-х років із Європи, однак особливої популярності набуло саме зараз, у такий непростий для нашої держави час.

Де-хто, у цьому святі вбачає певну альтернативу 8 березня. Однак, насправді історія і значення цього свята дещо глибші, ніж це може видатися на перший погляд. Праобразом сучасного свята стали так звані материнські неділі (Mothering Sunday), що відзначалися в Британії кожного року у четверту неділю великого посту починаючи ще з XVII сторіччя.

Материнські неділі були покликані віддати шану жінці, як берегині домашнього вогнища, продовжувачу роду,  надійному союзнику міцного чоловічого плеча. Сама назва свята була обрана теж не випадково, адже у тогочасному патріархальному суспільстві повноцінний статус жінки наречена отримувала лише після того, як народить первістка, тобто стане мамою.

Що ж, пережитки патріархальної побудови суспільства давно віджили своє і сьогодні часто вже самі жінки стають тим сильним плечем, що тримає родину і забезпечує її добробут. Однак, наскільки сучасні емансиповані українки готові брати на себе відповідальну місію з продовження роду?

З часів здобуття Незалежності кількість населення України постійно скорочується і з кожним роком ця тенденція лише набирає обертів. Так, за даними Держастату України, у період з 1991 по 2018 рік населення країни зменшилося більше ніж на 10 мільйонів осіб – з 52 млн у 1991 році до 42 млн (42,386 млн) у 2018 році. Щороку українці недораховуються 218 тисяч своїх братів і сестер. У минулому році народилося на 28 113 дітей менше, ніж за 2017 рік — 336 170 і 364 283 дитини відповідно. І якщо така тенденція народжуваності збережеться до 2050 року, нас невдовзі може лишитися не більше 20 мільйонів.

«Мені не подобаються маленькі діти – вони багато кричать і вередують», — так аргументує свою позицію, що до народжування топ-менеджер міжнародної аудиторських компанії Тетяна. Дівчина впевнена, що діти в її віці це зайвий тягар як емоційний, так і матеріальний. Тетяна виросла на Поліссі у багатодітній родині, де батьки були вимушені все ділити на трьох своїх діточок. Зараз у Тетяни у свої 24 роки є квартира в столиці і середні достатки, але до дітей вона ще не готова. На запитання про материнський інстинкт і природну любов до дітей відповідає недвозначно: «Ну, якщо це чужі чиїсь діти і вони добре виховані, не кричать, мені хотілося б з ними погратися. Але не більше». І такі дівчата зустрічаються усе більше.

«Це типовий представник типу фіксіонал (від англ. fix — фіксувати, зберігати) — пояснив «Активним Громадянам» це явище  психолог Катерина Когут. — Фіксіонал  — це тип поведінки жінки репродуктивного віку у питанні народження дітей. Такий тип жінок не виключає повністю можливості народження дітей, вони їм просто наразі непотрібні, вони хочуть «зафіксувати» своє нинішнє становище».

Зі слів психолога, є кілька ключових причин, чому жінки на сьогодні все частіше відмовляються від щастя материнства. По-перше — це несприйняття самого процесу дітонародження, багато молодих дівчат просто бояться народжувати через біль та природні зміни в організмі, які викликає вагітність. По-друге — це небажання розставатися з комфортним образом життя, який склався без дитини. Високий рівень життя у Києві та інших великих містах України забезпечує можливість абсолютно безтурботного життя – житло, авто, мандрівки у будь-який куточок світу. Все це абсолютно не в’яжеться з аскетичними пейзажами післяпологового періоду. По-третє — це так званий синдром «завтрашнього дня». Більшість молодих українок навіть бажаючи завести у майбутньому дітей, максимально відтягують цей момент у часі – роблячи посилання на необхідність зробити кар’єру, на бажання визнання і знову ж таки грошей, як універсального засобу задоволення всіх можливих бажань.

«Відмова від материнства — це загальносвітова тенденція, — впевнений фахівець з питань розселення населення, доцент кафедри економічної та соціальної географії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Анатолій Мельничук. На його думку, рух відмови від дітей — так званий «Child free» — на сьогодні вже суттєво впливає на демографічну ситуацію в Україні. Справа в тому, що зараз входить в пік репродуктивного періоду жінки, що як і Тетяна народилася у 1990-х, в період глибокої демографічної ями в Україні».

«Наразі ми стикнулися з досить цікавою ситуацією – в тих же 90-х дітей мало народжували через відсутність належних умов та елементарне безгрошів’я. А от тепер ці ж самі діти, які з’явилися на світ всупереч негараздам і вже встигли вирости, не хочуть заводити своїх дітей не бажаючи втрати свій матеріальний статус та розпрощатися з комфортними для себе умовами життя», — підкреслює науковець.

Проблему небажання молодих українок народжувати дітей, Анатолій Леонідович також пов’язує і з питаннями бідності. Адже значення поняття бідності та абсолютної бідності у населення України у порівнянні з першими голодними роками Незалежності теж змінилося. «Зараз люди більше почали витрачати на себе – почали більше подорожувати, краще одягатися, врешті-решт змінився раціон. Люди вперше за довгий час отримали реальне право вибору — чим займатися, у що вірити чи не вірити, як жити. И ось тут в силу вступає закон постійно зростаючих потреб — цілком забезпечивши перший мінімально необхідних рівень потреб, люди уже нового покоління, не маючи, на відміну від батьків, жодних сторонніх перепон у власному розвитку, потягнулися до нових благ цивілізації, до кращого і заможнішого рівня життя», — резюмує фахівець.

Почувши думку фахових експертів, я вирішив поцікавитися у Тетяни про її дитинство, яким воно було, чого не вистачало, що хотілося б змінити. «Я нічого не хочу змінювати, навіть якби була б така теоретична можливість. Мама дала мені все, що необхідно було, задля того щоб я стала тим, ким я стала. Вона привчила мене до самостійності — з третього класу я робила всі уроки сама… Колись мама сказала, дивитися за меншою сестрою, а я не вгледіла, як та випала з візочка. Тоді я вперше подумала, що мама любить її більше мене, але якоїсь злості на неї не було. Значно пізніше, коли ми вже виросли, я захворіла вітрянкою і хотіла їхати з Києва додому. Однак мама мене не пустила, щоб я не заразила меншу сестру… Тоді мені було дуже прикро через це, але з часом я її зрозуміла, вона оберігала меншу дочку. Щоб там не було, я їй вдячна — вона навчила мене відповідати за результат, це те вміння, яке робить мене зараз успішною», — розповідає Тетяна.

Зрештою, Тетяна пишається своєю мамою і попри те, що зараз вимушена працювати по шість днів на тиждень, знайшла можливість поїхати додому і привітати з Днем матері. Будучи старшою, вона бачила, як материнство змінило життя її рідних, однак сама поки на такі жертви йти не готова.

Звичайно, демографічну кризу в країні можна списати на «фіксіонал», або «Child free», але рано чи пізно жінки мусять зробити особистий вибір – чи бути колись мамою, чи залишитися комусь лише тіткою. Але тут треба ще враховувати біологічний годинник людини, який, на жаль, немає зворотного відліку.

Дмитро Перов

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *