Сергей Дюжев: «Под угрозой застройки сейчас находятся Чапаевка, бассейн реки Нивки, Беличанский , Быковнянский и Голосеевский леса»
19.12.2018
На заяви громадських діячів про конкретні злочини НАБУ реагує… відписками
21.12.2018

«Першим ми відстояли поховання солдат Другої Світової. Як я міг допустити наругу над цим місцем?!» — ірпінський правозахисник Лаврентій Кухалейшвілі

 

 «Ти нічого не зробиш – все продано, все куплено». З таких слів починалася боротьба відомого ірпінського активіста і правозахисника Лаврентія Кухалейшвілі. У минулому столичний юрист і адвокат Кухалейшвілі сьогодні майже повністю відмовився від своєї професійної діяльності. Весь свій час він присвячує громадській діяльності і допомозі таким же як і він – місцевим мешканцям та активістам, що прагнуть зберегти свій невеличкий острівець природи на шляху столичного ескпресу грошей, влади і особистого бажання швидкої наживи шляхом тотальної забудови передмістя. За цей час від пережив декілька нападів на себе, забудовники спалили йому машину, в 2015 рокі від був обраний до Ірпінської міської ради, де, разом входить до опозиції з чотирьох депутатів з 36.

Щоб дізнатися більше про історію цієї боротьби, «Активні громадяни» вирушили до колишнього курортного містечка, яке стало таким завдяки висадженим тут людьми 100 років тому соснам, але які наразі рубають сотнями заради нових житлових комплексів.

  • Сьогодні Вас знає майже все місто. А з чого починалась Ваша боротьба, якими були перші кроки?
  • Першим об’єктом, який ми відстояли, був Парк Героїв у 2011 році. Там поховані солдати, які в Другу Світову війну загинули, захищаючи місто. Коли ще я був малою дитиною, ми ходили в той парк, квіти носили, разом з тією бабцею, що хоронила солдат – плакали. Як міг я допустити наругу над цим місцем?!..

Я тоді, пам’ятаю, ледь трьох людей зібрав – переконав, що ми можемо щось зробити. Ну, призначив я збори, думав збереться ще людей десять – будемо воювати. Понаписували ми купу звернень в різні органи, в тому числі в Міністерство оборони Російської Федерації – тоді стосунки між нашими країнами не були такі, як зараз. Це ось нам і допомогло, бо через кілька день попри мої попередні очікування вийшло 300 людей!! Майже весь приватний сектор вийшов [Парк Героїв знаходиться в тій частині міста Ірпінь, що складена переважно з малоповерхової приватної забудови, — Авт.]. Тоді ще ніхто не знав, як боротися, що для цього робити.

Дзвонить мені мій товариш – на той момент працював редактором газети «Вечірній Київ». Каже, що Володимир Жириновський звернувся до Віктора Януковича з приводу знищення могили радянських солдатів в Ірпені. Тоді, під це все приїхав до нас тогочасний губернатор Київської області – Анатолій Присяжнюк. Почистили все, прибрали тут — ми тоді вивезли два «камази» сміття. Сказав тоді Присяжнюк, що дасть нам на облаштування парку 150 тисяч гривень. Не сказати, що все зробили тоді добре, частину грошей розкрали, але дороги полагодили і підсвітку могили зробили.

І думав я: «Парк ми захистили, можна повертатися до своєї звичної роботи». На той час я мав досить такі серйозні справи. Я був адвокатом Наталії Окунської, судилися з адвокатом Юлії Тимошенко  Сергієм Власенком. Але тоді до мене почали звертатися люди з другої зеленої зони, з третьої, мовляв – ви у себе зберегли, допоможіть й нам. Робити було нічого – я ж розумію, що якщо забудують всі зелені зони, залишиться один цей «гектар» [площа Парку Героїв в м. Ірпінь складає близько одного гектару, — прим. Авт.], то він буде наступним.

Ми почали створювати ініціативні групи в кожній зеленій зоні окремо. Через рік ми об’єднали ці ініціативні групи в громадську організацію – «Громадський рух захисту зелених зон Київщини». Наразі у нас таких груп 15-ть з номінальною кількістю учасників близько 2 тисяч людей. Скрізь, де створені такі групи – забудова не ведеться.

  • Зазвичай контролюючі органи дуже слабко реагують або взагалі не реагують на вимоги активістів. Як Ви виходите із цієї ситуації?
  • Тоді фізично блокуємо будівництво… А як по-іншому? Поки вони будуть реагувати, щось уже «виросте», ми як «зелені тітушки» (посміхається).
  • І як до цього ставиться поліція?..
  • А як їй ставитись? Воно ж там все незаконно будується і вони про це прекрасно знають. Всі це знають. А земля – комунальна, належить громаді міста. Вона (громада) просто усуває «перешкоди» на такій земельній ділянці.

Серед наших досягнень, те що ми не даємо будуватися на 30 га землі – це Парк Героїв, парки Стельмаха, дерев’яних скульптур «Покровський», сквер Героїв Небесної Сотні та інші.  Ця вся земля уже давно роздана, вся розкрадена, але «фізично», як бачите, її чіпати бояться.

  • Чи існує на сьогодні якийсь тиск на громадськість в цілому і на Вас особисто, чи вдаються забудовники до залякування активістів?
  • Зараз іде дуже серйозний тиск на активістів, намагаються налякати таких людей, ба навіть знищити. Мені самому спалили машину це в 2012 році, до цього пропонували величезні гроші, відкривали кримінальні справи. Чому? Тому що це люди, які заважають теперішній владі красти. Ті люди, які прийшли до влади після Революції Гідності, чомусь думали, що будуть красти, як раніше і їм за це нічого не буде. Але вже виросло нове покоління людей, які вже жити так не хочуть, вони починають впливати на процеси і головне вони продовжують боротися. Тому зараз йде така «травля» активістів – обливають їх зеленкою, помиями, шиють кримінальні справи, всіляко одним словом залякують. Особисто я – не боюсь цього, бо особисто я знаю, що я роблю важливі і потрібні для громади речі.
  • Ось Ви влучно згадали і про громаду міста. А яка її роль, на сьогодні, в цих всіх процесах?
  • Поки люди не стануть активними, нічого в цій країні не зміниться. Месія не прийде нічого доброго для нас не зробить – тільки ми самі можемо вибороти право на нормальне життя. По-інакшому не буде і коли ми до цієї думки дійшли в 2012 році, ми почали формувати територіальні громади, бо ми зрозуміло, що як форма впливу на владу це ефективний механізм.

Юридично об’єднати громаду Ірпеня практично неможливо – потрібно скласти спільний договір між як мінімум 51% населення міста. Якщо у нас населення міста уже майже 100 тисяч, зібрати зараз більше 50 тисяч підписів – майже неможливо. Тому ми робимо невеличкі територіальні громади.

Є закон про самоорганізацію населення і ось відповідно до закону ми створюємо зараз вуличні, міжбудинкові, будинкові комітети – органи самоорганізації населення. Зараз ці комітети формуються. Коли вони об’єднають більшість населення, а це неодмінно станеться, ми зможемо юридично створити громаду міста. Без рішення громади не можливо було б проводити такі деребани землі.

  • Тобто вся проблема полягає в тому, що громада не має дієвого механізму впливу на прийняття відповідних рішень та контролю за їх виконанням?
  • У нас по Конституції земля належить людям, надра належать людям, а форми реалізації то які? Які дієві форми контролю за цією власністю? Нема! Відбувається мега деребан, навіть уже відбувся. Все роздеребанено, але те, що ще не встигли з якихось причин використати – ми і намагаємося зараз повернути, зробити там сквери, парки.
  • Однак, окрім знищення зелених зон, нове будівництво створює також робочі місця, залучає в місто додаткові інвестиції, формує нову інфраструктуру…
  • Інфраструктура, комунальної мережі…. Це жах! Комунального транспорту, як такого, в місті нема. Те, що зараз будується настільки перевантажило систему, що далі вже нікуди. От з мого боку Ірпеня, там де я живу, де ми не даємо будуватися, на минулому тижні тричі не було світла. Початок грудня це ще не початок опалювального сезону для нас — тепла нема. Тільки люди включили обігрівачі – відразу мережа вийшла з ладу і вже аварії відбуваються не в місті на якихось там трансформаторах, а вже на підході до міста на тих кабельних мережах, що йдуть до міста.

Горять трансформатори, бо не витримує мережа і це тільки електрика. Проблеми з водою у нас вже давно, проблеми з каналізацією – її взагалі зливають невідомо куди. Очисних споруд в Ірпіні нема – все звідси качають на Бортничі. Площа міста зросла уже до 2 мільйонів квадратних кілометрів, а мережі ніхто не змінював. Вони прокладалися під зовсім інше місто – менше за це в рази! За останні кілька років було здано близько 1,2 млн. кв м нового житла, а школи і садочки під цих людей нові не побудовано, хоч населення вже доходить майже до 100 тисяч.

Нагадаємо, що у 2012 році за результатами рейтингування міст-супутників Києва, яке провело всеукраїнське видання «Контракти», місто Ірпінь було визнано найкращим для життя передмістям Києва. Зокрема, Ірпінь переміг у номінаціях «Мальовничість і розвиненість інфраструктури», «Прибутковість інвестицій у житлову нерухомість» та «Екологія». 

  • А коли взагалі почалися всі ці «будівельні процеси» в місті?
  • Перші 5-ти поверхівки будували ще в кінці 1990-х. Потім, коли вже з’явився капітал, вони вже почали ось таке будувати (показує на 9-ти поверховий будинок, — Авт.). Ліневич [Віталій Ліневич – відомий в Ірпені забудовник, власник будівельної компанії Linevich Group, — Авт.] ще в 2011 році, коли я починав боротьбу, першу свою багатоповерхівку уже побудував. Вони стали мільйонера, а я став громадським активістом (посміхається) — хто що обрав собі в житті.
  • А як змінювалася активність людей за весь цей період, їх бажання якимось чином впливати на те, що відбувається в їх місті?
  • Останні 5 років активність людей не те, що не знижується – вона зростає. Скільки виникло громадських організацій, скільки спеціалізованих… Такого взагалі раніше не було. Завдяки кому всі ці зміни, всі досягнення – завдяки саме діяльності громадських організація.

І коли мені говорять, що в цій країні нічого не зміниш – я кажу: зміниться, по одній прості причині — зросло вже нове суспільство. Якщо влада чи ще хтось думає, що все вернеться в часи Януковича, я скажу, що не вернеться, однозначно. На прикладі Ірпеня, я вже міг тисячу разів здатися, зневіритися, закинути це все. Але я вже зараз бачу результат і результат величезний. Парки хотіли всі забудувати до одного, а ми їх зберегли. Ми їх «витиснули» з влади.

Пам’ятаю, перший паркан впав ще у 2013 році ще до Революції Гідності. То ось, коли хтось чекав на Революцію – ми робили взагалі так, щоб вона відбулася. Доводили, що з владою можна і треба боротися – її треба контролювати!

Один з прикладів боротьби громади Ірпеня «На Київщині громадські активісти зупинили незаконний видобуток торфу, який тривав лише добу»

Дмитро Перов

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *