Блог: В моду вошли совершенно бессмысленные анализы
28.06.2019
Громадські слухання: озеро Радунка чи Подільсько-Воскресенський міст
29.06.2019

Мешканцям новобудов на Микільській Слобідці заважає Деснянська водопровідна станція

Зелено-жовта рідина, яка витікає у Русанівську протоку Дніпра (зокрема, великий витік був 12 червня),  викликала справжню паніку і вал скарг до Київської міської державної адміністрації (КМДА). «Активні Громадяни» вже писали про ці викиди у статті «Київводоканал» визнав викиди біля Русанівських садів та зразкового пляжу». Тоді представники ПрАТ «АК «Київводоканал» надали свої пояснення у вигляді відеоролика. А потім товариство запросило до себе журналістів, щоб показати роботу Деснянської водопровідної станції. Там ми дізналися багато нових деталей і з’ясували, що саме виливається у Русанівську протоку, чому раніше скарг не було і коли та як «Київводоканал» планує припинити скиди.

Те, що потрапляє у Русанівську протоку, дійсно скидається з Деснянської водопровідної станції. Що ж саме? Для цього доведеться трохи розповісти про процес очищення води. Деснянська станція забезпечує 65% потреб Києва у питній воді. З назви станції зрозуміло, що забір іде з річки Десна. Вода у Десні зараз третьої категорії якості. Усього таких категорій – чотири, найкраща якість відповідає першій категорії. Півсотні років тому Десна мала першу категорія. Зараз же у ній розчинено величезна кількість завислих речовин і органіки, зокрема – синьо-зелені водорості (які викликають цвітіння води річок та моря).

Відео: «Водопровід не зупиняється ні на годину, ні на добу, він працює цілорічно», — говорить головний інженер департаменту експлуатації водопровідного господарства ПрАТ «АК «Київводоканал» Володимир Костюк

Пити таку воду прямо з річки, зрозуміло, не можна. Тож на Деснянській станції її очищають. Додають коагулянти – це речовини, які зв’язують завислі речовини, обеззаражують, фільтрують. У відстійниках осідає на дні якраз те, що плаває у річці. Ну, принаймні, більша його частина, крупніші часточки. А дрібніші додатково «ловляться» на фільтрах. Фільтри – це такі величезні ванні, засипані двометровим шаром спеціально відкаліброваного (0,8-1,2 мм у діаметрі) кварцевого піску. За кілька тижнів фільтри забиваються і їх працездатність треба відновлювати. Для цього фільтри промивають, пропускаючи через них у зворотному напрямку водно-повітряну суміш.

А куди дівається та органіка, яку зловили відстійники і фільтри? От! Якраз її і зливають у Русанівську протоку. Тобто зливають фактично концентрований вміст деснянської води. Процес передбачений технологічними документами, якими регулюється робота Деснянської станції з 1960-х років. Зі слів працівників ПрАТ «АК «Київводоканал», норми викидів не перевищують тих, які передбачені СанПіНами (санітарними нормами і правилами). Викиди, як нас завірили, контролюються лабораторією «Київводоканалу», проби беруться у місці скиду, а також на 500 метрів вище і нижче за течією.

Фільтрів на станції багато, що дає можливість їх промивати почергово. З врізками у колектори працівники водоканалу намагаються боротися. «Ми якось знайшли врізку м’ясокомбінату.  Але ми відразу вжили заходів і відтоді стежили за цим місцем. А зараз і комбінату немає, тобто і скидів з нього. Хоча ми усе одно моніторимо ту ділянку, — сказав на зустрічі перший заступник директора департаменту, головний інженер департаменту експлуатації водопровідного господарства ПрАТ «АК «Київводоканал» Володимир Костюк, і додав. —  У нас три черги очисних споруд, перша побудована у 1961 році, остання – у 1986, але усі три у робочому стані і відповідають усім нормам. Ми можемо їх зупинити хоч усі, але тоді дві третини міста залишиться без питної води».

Отже, усе наче як завжди? Але чому ж такий ажіотаж? Чому люди, приходячи на пляж, потім скаржаться? «Це не пляж, а – зона відпочинку, — уточнює у розмові з «Активними Громадянами» місцевий депутат Київради Олесь Маляревич («Солідарність»). – Там купатися не можна, тільки засмагати на прибережному піску. Там є відповідні таблички». Отакої!

Далі – цікавіше. Виявляється, і зони відпочинку там в принципі не передбачалося, але люди просили і влада пішла назустріч. А чому не передбачалося? Бо у радянські часи там ніхто не жив близько. На березі нікого не спостерігалося, а поки стоки допливали до якихось людних берегів, то встигали розчинитися достатньо, щоб ніхто на них не звертав уваги.

А звідки ж зараз узялися відпочивальники? А це мешканці нового мікрорайону, який постав на місці колишнього цегельного заводу. Постав, хоча і про колектори, і про викиди, і про охоронну зону Деснянської станції і проектантам, і забудовникам, і тим, хто давав дозволи, і тим, хто виділяв землю під забудову у Київраді — було чудово відомо. А чи доносилася ця інформація до покупців квартир у новобудовах, тут ми сказати достовірно не можемо.  

Ось тепер ця історія із забудовою Микільської Слобідки всупереч положенням Водного кодексу України (ст.88) і Земельного кодексу України (ст. 60) вийшла іншим боком – люди, які купили у таких незаконних новобудовах квартири, спокусившись на те, що поруч Дніпро і зона відпочинку, тепер хочуть, щоб їх мрії про власний пляж і купання поруч з недешевим житлом – збувалися.

Що робити?

В ідеалі треба змусити забудовника збудувати інше житло в кращому місці, пересилити туди людей, яким вже продали квартири, а незаконно зведені будівлі – розібрати. Але поки цього ми не домоглися, то треба щось робити для зменшення викидів. А саме – будувати додаткові очисні споруди для Деснянської водопровідної станції.

АЛЕ тут знову проблеми через депутатів Київради. Бо ділянку, яку було свого часу зарезервовано для потреб станції, знов-таки віддали забудовникам. А на своїй нинішній території станція розбудуватися не може – усе вже зайнято існуючими спорудами та щільною мережею комунікацій.

Територія Деснянської водопровідної станції

Друга проблема – кошти. Тільки на проектування нових очисних споруд потрібно 80 млн гривень. «Ми пробуємо знайти гроші у міста, у держави. «Київводоканал» постійно підіймав це питання, але проблем дуже багато, і пріоритет часто віддавався більш важливим проектам. Існує державна програма «Питна вода», де передбачались подібні заходи, але там не прописано механізм фінансування, і протягом 15 років на її реалізацію практично не виділяються кошти», — розповів Володимир Костюк. Звичайно, у Києва є 0,5 млрд гривень на сумнівний проект нового пішохідного місту, а на очистку питної води – немає.

Виникло і інше питання. Чому місто мусить платати за нові очисні споруди,  якщо «Київводоканал» — це приватне акціонерне товариство (ПрАТ)? Так, Київ, кияни — теж мають акції цього товариства, причому більшу частину цих акцій. Але чому тоді ми не говоримо про необхідність вкладання коштів і іншими акціонерами? На це питання пан Костюк відповісти не зміг, пославшись на те, що його головні обов’язки – забезпечення роботи станції.

А от  начальник управління капітального будівництва ПрАТ «АК «Київводоканал» Антон Буяр упевнено відповів, що ці кошти можуть мати статус інвестиційних і тоді ніяких конфліктів не виникає. «Ми вже три роки намагаємося знайти інвестиції на проектування очисних, зверталися у тому числі до міжнародних фінансових установ. Але – ніхто не хоче давати. Тому перші етапи роботи – розробку ТЕО – техніко-економічного обгрунтування – ми почали за власні кошти. У нас є невелика сума так званих інвестиційних коштів, які віднедавна закладаються у тариф.  Але що стосується повної вартості будівництва очисних, то це буде коштувати приблизно 350 – 400 мільйонів гривень. Сума велика, тому буде розглядатися можливість співфінансування з державного бюджету та підтримка з бюджету Києва. Щоб не гаяти часу, підприємство розпочало проектувальні роботи власними силами, ми заклали цей об`єкт до проектно-інвестиційної програми на 2019 рік».

ПрАТом «Київводоканал» став буквально два роки тому. Цікаво, що цей факт був невідомий депутату Київради Маляревичу, хоча він є 1-м заступник голови (з питань інвестиційної діяльності) Постійної комісії Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку. « Я кіно знімаю, — неодноразово говорив пан Олесь під час нашого візиту на Деснянську станцію, — а як депутат виступаю комунікатором між громадянами та владою».

Отже, 400 млн з бюджету міста, або держави, або через підвищення тарифу на воду. Тобто – з наших з вами податків, з наших кишень. Їх ми, виходить, заплатимо фактично за те, що всупереч законам та завдяки повному ігноруванню існуючої проблеми чиновниками міста, забудовники побудувалися там, де це заборонено робити. І вони заробили, а ми будемо витрачати.  Робіть висновки, кияни.

Олег Листопад

2 Комментарии

  1. Юрий:

    Господа, новые дома на территории кирпичного завода не заселены . Там не живёт ни один человек . Как эти не живущие там люди могли жаловаться . А вот исходя по логике статьи как рядом с «супер санитарной и супер охраняемой зоном» могли построить дачи это вопрос . Факты в статье как минимум частично не отвечают действтьельности

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *