Чому в Україні День Перемоги 8 травня, а не 9-го

Указом президента України Петра Порошенка № 169/2015 від 24 березня 2015 року в Україні офіційно запроваджено День пам’яті та примирення, який з 2015 року щороку відзначається 8 травня.

Саме 8 травня 1945 року у французькому місті Реймсі, де всі місцеві королі колись давали клятву своєму народу на Київському Євангеліє, було підписано Акт про повну і безумовну капітуляцію збройних сил Німеччини. Часом підписання угоди стало 7 травня 02:41 ночі (за середньоєвропейським часом), а її підписантами виступили від Вермахту: генерал-полковник Альфред Йодль, від англо-американської сторони генерал-лейтенант армії США, начальник Головного штабу Союзних експедиційних сил Вальтер Беделл Сміт, від СРСР — представник Ставки Верховного Головнокомандування при командуванні союзників генерал-майор Іван Суслопаров. Підписання засвідчив заступник начальника Штабу національної оборони Франції бригадний генерал Франсуа Севез.

Однак, головнокомандувачу радянських військ не сподобався такий розвиток подій. Йосип Сталін не бажав бачити капітуляцію Німеччини на чужій території, вбачаючи у цьому потенційну можливість спекуляцій щодо подальшої долі гітлерівських злочинців та уникнення ними трибуналу за злодіяння, вчинені на території СРСР.

Радянськими юристами тоді була швидко знайдена юридична формальність, що ставила під сумнів легітимність підписання такої домовленості. По-перше, радянська сторона вказала на те, що у підписанні брали участь особи, що не мали на те достатніх повноважень, оскільки подібна угода мала укладатися на рівні вищого військового командування, а не його делегованих представників. Ще одним зауваженням країни рад було й те, що у підписанні акту повноважною не виступала одна з учасниць Антигітлерівської коаліції – Французька республіка, її представник фактично виступив лише свідком підписання.

Ситуація ускладнювалася й тим, що на території, що була підконтрольна англо-американським силам, зосереджувалася значна частина військ Третього Рейху, що вже встигли відійти зі Східного фронту і капітулювати. Таким чином, у разі непідписання «повторної» капітуляції Німеччини на умовах Сталіна, відкривалася цілком реальна небезпека залишення Радянського Союзу у стані війни з німецькими частини, що перебували у зоні англійської та американської окупації.

Бажаючи уникнути зміни однієї війни на іншу, командування Союзників прийняло рішення про перепідписання капітуляції Третього Рейху в берлінському передмісті Карлсхорст.

Від німецької сторони акт тоді підписав повноважний генерал-фельдмаршал, начальник Верховного головнокомандування Вермахту Вільгельм Кейтель, від СРСР – повноважний Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков, від союзників – повноважний заступник головнокомандувача союзних експедиційних сил маршал Артур Теддер (Велика Британія). В ролі свідків свої підписи поставили генерал Карл Спаатс (США) і генерал Ж. де Латрі де Тассіньї (Франція).

Не обійшлося і без курйозу. Адже, радянська сторона, яка спочатку наполягала на повноважному підписанні Акту представником Франції, проте в результаті навіть забула доставити до зали підписання прапор Французької республіки. Більше того, радянські протоколісти, очевидно не без участі самого Сталіна, обіграли ситуацію по-своєму. Англійський і американський представники спершу виступали як незалежні сторони підписання. Однак, в подальшому, з огляду на посаду британця Артура Теддера – головнокомандувача об’єднаних союзних експедиційних сил, саме йому було запропоновано підписати Акт від імені Союзників. А вже американець Карл Спаатс в цій ситуації опинився на місці свого французького колеги – у ролі високопоставленого свідка підписання угоди.

Однак, на цьому політичний театр міжнародного протистояння у їдальні колишнього військово-інженерного училища, де і був підписаний Акт, не завершився. Кейтель, тягнучи час перед неминучим, поглянув на представника французької сторони і доречно зауважив: «А я з ними не воював». Доводи головнокомандувача військ Вермахту після самогубства Гітлера спиралися на те, що Французька республіка була «виведена» з війни ще в 1940 році і фактично як незалежна держава у війні участь не приймала. При цьому на півдні сучасної Франції була створена союзна Німеччині Французька держава, що, серед іншого, воювала на боці Вермахту у Африці.

Однак, доводі переможених переможці вже не чули, адже саме переможці судять переможених і юридичні формальності тут уже не приймались до уваги. Вільгельма Кейтеля таки змусили підписати Акт на умовах визначених Союзникам – Третій Рейх припинив свої існування разом зі здачею в полон останніх німецьких частин. На той час у Карлсхорсті було 22:43 8 травня… У Київ – 23:43… А у Москві уже було за північ – 00:43 і настало вже 9 травня. Країна Рад дізналася про таку довгоочікувану перемогу уже на зорі нової доби – 9 травня.

З того часу і до сьогодні офіційним державним святом – Днем Перемоги – в Україні визнано саме дев’ятий день травня. Проте події останніх років змушують нас ретельніше подивитися на історичні факти, особливо враховуючи, скільки було скрито, перекручено, переписано радянською владою. Ось і виявилося, що святкуючи День Перемоги 9 травня, ми повинні не забувати про День пам’яті та примирення, адже лише в цей день ми можемо по-справжньому оцінити, чого була варта ота жадана перемога над світовим злом і лише в цей день кожен зможе дати собі відповідь чи вона – ця перемога була остаточною… Боротьба зі світовим злом триває, а наша пам’ять у цій боротьбі – це теж наше зброя. Забудемось на мить – нас спіткає доля Кейтеля…

Дмитро Перов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *