На мисливські вишки в резиденціях президента гроші є, а на національні парки – немає
10.08.2019
Звіт НАБУ не зняв у людей питання про відставку Ситника. За півроку обвинувальні акти складено на 70 чиновників
11.08.2019

«Адміністративний бордель» — у Києві через суд знову знищують пам’ятку архітектури

Суди адміністративної юстиції, що ще на початку року прославили столицю реєстрацією Андрія Клюєва і Анатолія Шарія кандидатами у народні депутати Украіни, а також «комунізацією» столичних проспектів, не припиняють «тішити» містян. Лише з початку того ж 2019 року суди першої і апеляційної інстанції в столиці постановили більше двох десятків рішень, що призвели до виключення історичних будівель з Держаного реєстру пам’яток історії і культури.

Така ж доля спіткала й історичну садибу за адресою вулиця Лабораторна 9б у місті Києві. Будинок, що з 1906 року належав міщанській родині Кіц (Олександру Олексійовичу та Марії Петрівні) нині завішений білим простирадлом, а в середині розпочатий демонтаж несучих конструкцій.

Руки забудовнику, яким виступає ТОВ «Скайпроджект» (компанія з орбіти столичного підприємця Олександра Глимбовського) розв’язав Шостий апеляційний адміністративний суд. Колегія суддів за головування судді Анатолія Степанюка ще 31 липня постановила залишити без задоволення апеляційні скарги Міністерства культури України та Громадської спілки «Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва», таким чином визнавши незаконним Наказ Міністерства культури і туризму України від 15.09.2010 № 706/0/16-10 про внесення садиби міської за адресою вулиця Лабораторна 9б до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Однак, таке рішення суду ще не дає підстав для самовільного знесення будинку, вважає правозахисник та співапелянт у справі Олександр Дядюк. «Будинок по вул. Лабораторній повернувся у статус, який він мав до прийняття Наказу Міністерства культури про занесення його до державного реєстру пам’яток – тобто будинку повернувся статус пам’ятки, набутий за старим ще радянським законодавством», — зазначив на своїй публічній сторінці у Facebook активіст.

Раніше пан Дядюк уже зазначав, що на сьогодні в столиці України склалася ситуація, за якої будівництво може бути розпочато буквально будь-де: «Та на дзвіниці Лаври можна будувати – да, буде дорого, да, буде довго, але видадуть всі документи і можна буде строїти».

А якщо по-хорошому не вийде будуватися там, де заманеться представникам будівельного бізнесу, в хід можна пустити і інший варіант: читайте «Схеми», за якими чиновники перетворюють багатовікову пам’ять Києва на купки попелу»

Цього разу адвокат не добирав слів щодо оцінки роботи суду апеляційної інстанції, назвавши його «Апеляційним адміністративним борделем м. Києва».

А питання до колегії суддів Шостого апеляційний адміністративний суд дійсно є. Візьмемо хоча б мотиваційну складову остаточного рішення в частині обґрунтування прав компанії-забудовника: «У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства».

Керуючись логікою служителів давньогрецької богині Феміди, що, втім, отримують зарплатню за рахунок цілком простих і смертних громадян, втручання Мінкульту у захищене право забудовника робити все, що йому заманеться з викупленими приміщеннями, справедливе лише за умови, що це втручання – внесення будинку-пам’ятки до реєстру —  забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства в збереженні культурної спадщини та вимогами захисту права самого забудовника. І от що цікаво, у цій ситуації суд, посилаючись на положення «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», стає якраз на бік забудовника, чим сам собі і суперечить. Адже, за логікою судді Степанюка, внесення будинку-пам’ятки до Державного реєстру є неправомірним, оскільки порушує інтерес власника будівлі, інтерес якого вищий за суспільний інтерес у збереження історії Української держави і лише задоволенням інтересу останнього у зруйнуванні пам’ятки можливо досягти «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи.

Можливі здогадки щодо такої суттєвої важливості основоположних прав саме пана Глимбовського та його компанії дають лише декілька фактів з біографі останнього. Олександр Вацлавович Глимбовський, будучи зятем одіозного Голови Державної фіскальної служби – Романа Насірова, раніше заволодів нерухомістю в центрі Києва за ціною у 40 разів нижчою за ринкову! За даними з відкритих джерел компанія Глимбовського — ТОВ «Георгієвський резиденс» в період з 2015 по 2017 рік скупила всю нерухомість у будинку за адресою  вулиця Рейтарська 5-8 (2315 кв. м) за ціною лишень у $65 за «квадрат». Такими вигідними придбаннями відразу зацікавилась Спеціалізована антикорупційна прокуратура, а сама нерухомість була арештована. Однак офіційного обвинувачення нікому так і не висунуто й до сьогодні.

Щастило Глимбовському і раніше, Корпорація «Альтіс-Холдінг», що з поміж інших двох десятків фірм належить бізнесменові, за час підготовки до Євро-2012 на державних підрядах освоїла більше 90 мільйонів доларів. А загалом компанії Глимбовського починаючи з 2010 року виграли державних тендерів на загальну суму у більш ніж 4 млрд грн. Такому швидкому зростанню могли сприяти не лише професійні якості бізнесмена, а й особисті зв’язки забудовника, адже погодьтеся – маючи у списку особистих контактів: Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Генадія Зубка, Вадима Столара (неофіційно – «смотрящий» за Києвом), праву руку міського голови Києва Олександра Спасібка – просто неможливо не побудувати успішну будівельну імперію. Не забуває Олександр Вацлавович і про старих компаньйонів – ще однією яскравою персоною у списку друзів Глимбовського є одіозний заступник глави адміністрації президента-втікача Януковича Андрій Портнов.

Судячи із зазначеного, будівельні інтереси пана Глимбовського в столиці й дійсно є важливішими за збереження історичної спадщини держави. По-перше, ця людина на протязі уже 9 років поспіль невпинно будує нові і нові об’єкти для держави (і за державний кошт). По-друге, Глимбовський має хорошу ділову репутацію і величезну повагу серед владної верхівки — як нинішньої, так і попередньої. Якщо взяти все це до уваги, то висновки колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду щодо пріоритетності задоволення інтересів власника над інтересам суспільства (громади) не виглядають настільки відірваними від реальності, уже з огляду на це, й абсурдними. Однак, чи відповідає таке рішення вищій справедливості, що її покликана встановити судова інстанція?..

Дмитро Перов

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *